Краса людської праці зачарована десна

Твір на тему: «Моральна краса й духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка «Зачарована Десна»

Дуже зацікавлює й приваблює у творчості видатного українського письменника і драматурга О. Довженка процес створення ним неповторного образу людини, який у нього тісно пов’язаний зі змінами в суспільстві. Життєдіяльність суспільства у творах О. Довженка відображується через світосприйняття конкретної людини. Шлях пізнання оточуючого світу, зображення соціального, культурного, національного й історичного розвитку через сприйняття своїх героїв є головним у творчості письменника.

Моральна краса й духовна велич — це найбільш вагомі якості, які хоче бачити в людях О. Довженко. Саме це йому найбільш повно вдалося у кіноповісті «Зачарована Десна», яка зачіпає найвразливіші, найтонші струни душі, проникає до серця і глибоко врізається у свідомість. Це й зрозуміло, адже в основу кіноповісті лягли спогади з дитинства письменника, що допомогли йому створити дивовижний світ людей, народжених для любові, праці і добра.

Читаючи повість, проймаєшся захопленням до всіх персонажів твору. Так глибоко і повно могли розуміти навколишній світ тільки талановиті, багаті душею люди. Як тільки вони опинялися наодинці з природою, одразу ж зникав вічний брак гармонії людських стосунків. У їхньому світі панували інші цінності та закони.

Головний герой повісті «Зачарована Десна», малий Сашко, справжнє дитя природи. Мрійливий і допитливий малюк з неабиякою уявою пізнавав навколишній світ, поринаючи у нього з головою. У всьому, що поставало перед Сашком, він бачив тільки гармонію. Зорі, дерева, трава, зачарована Десна — усе у хлопця мало свої смути і втіхи, усе було олюднене. Усе жило в очах Сашка незрозумілим для дорослих життям, і все, навіть потворне, мало в собі частинку прекрасного. Худі господарські коні постають в уяві хлопця сильними і красивими, прокльони бабці — то усього «творчість її палкої, темної, перестарілої душі», а походи батька до шинку зовсім не шкодять його величі. Це і є справжнім втіленням краси природи.

О. Довженко був впевнений, що саме єдність людини і природи, людини й навколишнього світу — це головне, що визначає світогляд у подальшому житті. Саме це і стверджує письменник в образі Сашка. А уся рідня, з якою ми знайомимося через того ж Сашка, стає узагальненим образом простого народу, частиною якого був і сам О. Довженко.

Велика подяка авторові «Зачарованої Десни», людини з великої літери, людини, яка закликає нас не забувати своїх рідних, повертатися до своїх коренів, не хапати з неба зірок, а навчитися бачити їх у калюжі після дощу, яка застерігає нас від втрати духовності і людяності.

источник

Людина завжди повинна пам’ятати,

звідки вона пішла у життя,

людина не має права бути безбатченком.

Довженків світ. Замріяний деснянські далі внесли в нього ніжність, радощі й скорботу, віру в торжество добра та людяності. Тому такими близькими і зрозумілими кожному поколінню людей є його твори.

Для мене цього року відкрився дивовижний, «зачарований» світ літератури — твори Олександра Петровича Довженка. Здається, що людянішого, талановитішого письменника я не зустрічала. Очима його героїв можна побачити дивний, новий світ, завдяки йому починаєш думати, мріяти, вчилися бачити в душі звичайної людини прекрасне і світле.

Творчість О. Довженка цікава своєю філософською, заглибленістю в життя багато рядків з його творів стали, крилатими висловами: «Любіть землю! Любіть працю на землі. «; «бачити зорі в калюжах»; «людина ще повернеться на вранішню росу»; «благословенна будь, моя Десно», «залиште чисте золото правди».

Щирозолота довженківська правда. це вона відкрила зорі в душах його герої, побачила замріяні зорі в очах малого Сашка. Письменник так майстерно умів своїми образами передати красу людини, її доброту і високий розум.

Низький уклін зоряному серцю великого майстра!

Куди б не вели нас життєві дороги, а перед очима завжди виникає той чарівний світ природи рідного краю, в якому нашим білоголовим хлоп’ям бігає людське дитинство, так майстерно змальовано автором у «Зачарованій Десні» А поряд — добрі бабусині очі, працьовиті материнські руки, батькове клепання коси, музика рідного куточка землі, з якого починається Батьківщина. Прості трудівники, чесні люди навчили Сашка любити життя таким, як воно є, відкрили для Довженка — митця зміст старовинної мудрості: людина — творець свого щастя. З цим, безперечно, треба погодитись, тому що справжнє щастя — це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя — це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але мабуть, чи на найважливіше — це вміння віддавати всі свої сили, душевне тепло, полум’я свого серця служінню людям. Незабутнім для мене залишиться образ батька, людини з «океанською душею», для якого коріння справжнього щастя крилося в праці. Батько так красиво вмів працювати, що всі милувались ним, не помічали «убогого одягу», зникали тоді й «кайдани неписьменності і несвободи». Труд звеличував і збагачував людину, любив її життя справді повноцінним і багатогранним.

З поетичною силою і с пафосом оспівує письменник любов людей до землі, людей величезних і прекрасних у своєму трудовому таланті, у своїй моральній чистоті. Це «малесенька і прудка» прабаба Марусина, в устах якої навіть прокльони перетворювались на чарівні пісні, мати, яка любила «саджати що-небудь у землю».

Уособленням народної мудрості виступає в повісті дід Семен — лагідний, працьовитий, залюблений у влучне слово, такий собі народний філософ, цю «прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок».

Усі ці образи трударів і філософів несуть у собі думку про невичерпність і життєдайність народного джерела, про безсмертя народу.

Автор закоханий у рідний край, у мирну працю для народу, щедрий на любов близьких і дорогих людей і ненависть до ворогів. Він завжди зі своїм народом: у полум’ї війни, на шибеницях, в концтаборах, розстріляний і безчесний, але непереможний.

Сьогодні наші плечі лягає відповідальність за завтрашній день планети перед народом, перед батьківськими домом. Життя ставить перед кожним питання: хто ви? Які ви? І як духовний заповіт нащадком звучать нам слова Олександра Петровича: «Життя таке коротке. Поспішайте творити добро».

Читаєш «Зачаровану Десну» — і віриш в мудрість людини, в силу її мозолястих рук, в людське благородство. Кіноповість О. Довженко — це невичерпне джерело, яке збагачує людину, це голос щирої душі справжнього митця. В ній — пам’ять серця, пам’ять роду і народу, запах весняних вод його відродження, симфонія людської праці.

источник

В людських сердець незаймані глибини

Своїм він серцем глибоко проник —

Співець краси, природи і людини,

Душі людської дивний чарівник.

Олександр Петрович Довженко — видатний український письменник, публіцист, кінорежисер, громадський діяч. Твори його — це живлюща криниця думок, знань, почуттів, барв, це своєрідний літопис історії свого народу. У всіх Довженківських творах постійним акордом звучить неповторна, задумлива і радісна краса мальовничих берегів Десни, благородство і чесність трудівників землі, серед яких і минуло дитинство майбутнього митця.

Довженко вказував, що одним із джерел його творчості є «гаряча любов до природи», гостре відчуття її краси. «У нас була казкова сіножать на Десні. До самого кінця життя вона залишається в моїй пам’яті як найкрасивіше місце на всій землі».

Уже шістдесятирічним написав О. Довженко хвилюючу автобіографічну кіноповість «Зачарована Десна», адже на схилі літ, завершуючи свій життєвий шлях, людина завжди згадує своє дитинство.

Спогади про дитинство Сашка Довженка, про чарівних у своїй простоті людей праці, про мальовничу українську природу лягли в основу кіноповісті.

З синівською любов’ю і гордістю пише О. Довженко про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його, про тих людей, які до революції були пригнічені тяжким безпросвітним життям, а з них можна було написати, за словами автора, портрети апостолів і мислителів.

Зворушливо і щиро змалював Довженко образи простих людей: матір, яка найбільш за все любила саджати в городі всяку рослину, щоб «проізростала»; батька — прекрасного у своїй доброті, щирості і любові до праці; свого діда Семена, який найбільше любив сонце і грівся на старому погребі, на якому він і помер, коли прийшов його час; свою добру, але сварливу бабу Марусину, яка проклинала все, що потрапляло їй на очі, а «прокльони лилися з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета».

Найбільш виразно О. Довженко малює образ батька. Через його портрет письменник поетизує земну красу трудівника. «Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів». З великою любов’ю автор описує свого батька в роботі — який із нього хлібороб, а який косар! Здається, що він міг би всю землю обкосити. А яка музика лине по всьому селі, коли батько клепає косу — нею зачаровується все навколо.

Героям кіноповісті праця завжди приносить радість. Згадаймо образ косаря Самійла, краса якого — в його таланті: він «орудував косою, як добрий маляр пензлем — легко й вправно». Сусіди навіть забули його прізвище і звали просто Самійло-косар. Через образи селян, які змальовані в кіноповісті «Зачарована Десна», Олександр Довженко високо підніс трудівника, людину, закохану у свою землю, людину-сіяча, творця.

Пензлем захопленого живописця малює О. Довженко у кіноповісті неповторну красу української природи, пейзажі промовляють до читача своїми барвами, створюють ілюзію безпосереднього споглядання. Очима малого сільського хлопчика Сашка автор простежує і передає красу ріки Десни, її мальовничих берегів, зелених левад та городів. Герої повісті живуть одним життям з природою: зимою мерзнуть, літом смажаться на сонці, восени місять грязь, а весною все село заливало водою. «І хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя», — зазначає автор. Це світ, побачений очима дитини, маленького Сашка, але таким бачив його і зрілий художник Олександр Довженко. Природа, любов до неї й уміння відчувати її красу пробуджує в людині творця. Змальовуючи життя старого, дореволюційного села, письменник показує його як лист у «дороге і святе моє сучасне». «Зачарована Десна» — справді незвичайний твір. Це щемливі спогади про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця про взаємини людини і природи, про могутність народу-творця, про минуле і майбутнє України, про сенс людського буття.

«Зачарована Десна» — це гімн людській праці, яка своїми мозолястими руками вирощує хліб і створює всі земні блага.

Не довелось митцеві, який в останні роки життя був переслідуваний і гнаний за любов до людини, до рідної України, побачити на екрані «Зачарованої Десни». Її екранізацію здійснила в шістдесяті роки «відлиги» його дружина Юлія Солнцева. І зажили на екрані маленький Сашко, його добрий і працьовитий батько, невтомна ненька, вироблений і згорблений роками дід Семен і баба Марусина з її вічними прокльонами, а також зачарована ріка Десна з піщаними крутими берегами, квітучі луки, які топтав Сашко босими ногами.

Творчість Олександра Петровича Довженка належить сучасникам його, належатиме і нащадкам. Вона близька всім, хто любить Україну, вболіває за її майбутнє, вірить в безсмертя свого народу.

источник

Творчість Олександра Довженка — явище особливе, багатогранне, масштабне. Він належав до геніальних творців, які сповна увічнили свою добу і провістили шляхи, якими мистецтво повинно йти далі, підносячись на верхогір’я краси і правди. Народжений прекрасною землею, щедро обдарований багатогранними здібностями і талантами, цей селянський син з берегів зачарованої Десни зміг піднятися до вершин світової слави. У центрі уваги всієї творчості митця постає людина — трудівник. Це той герой, в якому втілилися найкращі Довженкові ідеали краси. Його герої — сини народу, його цвіт. Тому й покладає на них письменник завдання возвеличити перед усім світом рідний народ у сфері людського духу. Через те й наділяє він своїх героїв рисами власної духовності, бо був певен: те, що взяте художником від народу, мусить бути й повернене народові. У поглядах, чуттях і розумінні народних героїв Довженка так багато є від їхнього творця.

У кіноповісті «Зачарована Десна» О.Довженко захоплено малює неповторну красу людей праці. За визначенням М.Рильського, «Зачарована Десна» — це «задушевна лірична сповідь, наповнена любов’ю до рідного краю. » Це сповідь про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Із синівською любов’ю і гордістю пише письменник про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його* про тих людей, які були пригнічені тяжким життям. Через роздуми зрілого письменника з особливою виразністю змальовано образ батька. Це людина, якій властива висока культура думок і почуттів. Сам автор «Зачарованої Десни» виявляє до батька таке шанобливе ставлення, як це було заведено з давніх-давен в Україні. Хто шанує батька свого, той шанує свій рід, а відповідно — людей. З великою любов’ю автор описує батька в роботі. Який із нього хлібороб, а який косар! Він красивий у праці, натхненний та невтомний. Здається, що він міг би всю землю обкосити. «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!» — захоплено згадував свого батька вже сивий митець і шанобливо схиляв голову перед його пам’яттю. Своїм прикладом трудівника він виховав із сина працелюба-творця, гідного громадянина своєї Вітчизни.

Героям О.Довженка праця завжди приносила радість. «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість», — говорить мати. Із синівською любов’ю згадує митець про свою неньку. Це була людина тонкої артистичної вдачі. Знала вона силу-силенну пісень, казок, легенд, уміла майстерно передавати народні звичаї та обряди. Це від неї взяв Довженко рідну мову, перейняв українську пісню, а також любов до всього того, що тягнеться до сонця. Його тонка артистичність ї пісенна поетичність натури, доброта, чуйність, певне, теж значною мірою йдуть від матері.

Батько, мати і дід у творчості Довженка постають не просто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони у «Зачарованій Десні» є втіленням талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої і красивої душі. Тому з великою любов’ю описує митець діда Семена, колишнього чумака, чесного, схожого на Бога. Він був для автора чимось подібним до призми часу.

Моральна краса Довженкових героїв розкривається у ставленні їх до рідного краю. Особливий вплив на автора і на мене як читача має краса річки Десни. Вона була для ми*ц5г і героїв твору життєдайною силою, яка наділяла всіх добротою, щирістю, любов’ю. 1 сам письменник пройнявся любов’ю до простих і чесних людей, які допомогли йому піднятись на ту висоту, що прославила його на весь світ.

«Зачарована Десна» — це твір про босоноге дитинство, про велич народної душі, про витоки таланту. Це легенда про людські радощі й болі, що навчає «бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.»

источник

Твори великого українського письменника О. Довженка — це живлюща криниця думок, знань, почуттів, барв. Це своєрідний літопис історії українського народу. Окрилений високими ідеалами, закоханий у життя, у велич духу людини —воїна, людини — трудівника, О. Довженко натхненно оспівав поезію і романтику нашої епохи. Про нього написано багато книг, статей, поети йому присвячують вірші, бо, як пише поет І. Гончаренко:

В людських сердець незаймані глибини

своїм він серцем глибоко проник,

співець краси, природи і людини,

душі людської дивний чарівник.

Людина з її душевною красою — це той герой, у якому втілились найвищі Довженкові ідеали краси. У кожному своєму творі з великою любов’ю письменник оспівує людей праці. З особливою силою розкривається ця тема в останніх творах О. Довженка «Зачарована Десна» і «Поема про море», написаних у 1955 році.

«Зачарована Десна» — лебедина пісня письменника. На думку М. Рильського, це задушевна лірична сповідь, до кінця напоєна любов’ю до рідного краю, до його людей. Це справді незвичайний твір. Непростий за своєю по будовою, він поєднує спогади про дитинство і філософські роздуми письменника. З великою любов’ю Довженко пише про свій родовід, про тих юдей, які до революції нічого не мали, а з них, за словами автора, можна було писати портрети апостолів і мислителів.

За жанром це кіноповість. В її сюжеті — мемуарні сторінки, ліричні сповіді, широкі картини сільського життя, чарівні пейзажні малюнки, а також роздуми про народ, про його минуле і майбутнє, про мистецтво і його роль у житті суспільства. Все це подається в двох планах: через сприйняття сільського хлопця Сашка і через філософські роздуми зрілого письменника. В образах батька, матері, діда, прадіда виразно відчутне ставлення до родоводу. Письменник говорить: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий».

Захоплено пише автор про чудовий талант косаря дядька Самійла, який так вправно володів косою, що міг би за добрий харч обкосити всю земну кулю.

Прекрасний образ Тихона Бобера, що, йдучи на полювання, забував дома курок від рушниці. А Сашкова баба хіба не трудівниця?! Хоч лайка і лилася з її вуст, як пісня з вуст натхненого поета, проте вона була й справжньою трудівницею, любила землю, прибирала її своїми руками.

Малюючи сільських мешканців, 0. Довженко об’єднує всіх єдиною філософією: коли вилізає щось з землі, посаджене їх руками, то в цьому найбільша радість. Герої «Зачарованої Десни» живуть одним життям з природою, що оточує їх. О. Довженко пише: «Жили ми в повній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, той не знає тієї радості і повноти життя». Незабутніми є картини весняної повені, сінокосу. Навіть від опису звичайного городу віє високою красою і поезію. Пейзажі в кіноповісті персоніфікуються. Вони промовляють до читача своїми барвами. Часто передаються через сприйняття дійових осіб і є засобом виявлення душевного стану героїв. Краса природи облагороджує людей праці. Природа, любов до неї й уміння відчути її красу пробуджує в людині творця.

Велике враження справила на мене кіноповість «Зачарована Десна». І особливе враження від того , що все, про що пише Олександр Довженко, — це світ, побачений очима дитини, очима маленького Сашка, людини, не спокушеної життям. Тільки тонкий у почуттях митець — психолог міг так неповторно правдиво передати увесь світ мрій сільського хлопчика.

источник

«Я народився і жив для добра і любові»,— так визначив своє життєве кредо Олександр Довженко. Письменник, кінорежисер, великий патріот свого народу и син свого часу. Його кіноповісті не залишають байдужим и сучасне покоління читачів.

Приваблює й зацікавлює у творчості О. Довженка процес творення образу людини.

Моральна краса й духовна велич — це найвагоміші якості, які хоче бачити в людині кіноповістяр. Саме такими змальовує митець своїх рідних, односельців.

Спогади дитинства, що лягли в основу кіноповісті, створюють дивовижнии світ людей, народжених для добра, праці и любові. Згадаймо діда, схожого на білобородого Бога, чи прабабу з її прокльонами, батька, найкращу людину у світі, чи матір, умілі та роботящі руки якої плекали розкішний город біля хати, чи свого вірного Пірата, що ділив з ним усі переживання дитинства. У цих образах відчувається й теплота, і гордість, і любов людини до свого неспокійного роду, що дав йому життя. Так глибоко могли розуміти світ навколо себе тільки дуже талановиті люди, які жили в повній гармонії з природою.

Малий Сашко — головний герой кіноповісті — то дитя природи. Картини його дитинства — то сама природа, то світ малої дитини, яка йде шляхом пізнання. Допитливии малюк, мріиливии, з неабиякою уявою, пізнаючи світ, поринав у нього з головою. У всьому, що поставало перед дитиною, бачилася гармонія. Трави, дерева, зорі, Десна — усе було олюднене, мало свої втіхи й смутки.

Усі рідні, з якими нас знайомить головний герой,— то єдинии образ народу, складовою якого є й сам Довженко.

У «Зачарованій Десні» автор застерігає нас від втрати духовності, закликає повертатися до своїх коренів, не забувати про своїх рідних, не хапати зірок з неба, а нахилитися й побачити зірку в калюжі.

источник

Образ людини-трудівника в повісті «Зачарована Десна» Олександра Довженка.

Кіноповість «Зачарована Десна» — це гімн землі й людям праці, що разом зростили і виховали самого письменника. Твір є автобіографічним. Він побудо-ваний на спогадах (окремі можна вважати новелами) про веселі та сумні, приємні та неприємні сторінки дитинства. Усі вони осяяні світлом домашнього вогнища, враженнями від спілкування з природою та односельцями — чесними трудівни-ками землі. Розкішна природа над красунею Десною, яку сприймав О. Довженко «зачарованими» дитячими очима, творила його як митця, а батько-мати, хлібо-роби-односельці своїм прикладом виховували справжнього сина України.

Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка найбільше любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Від того город настіль-ки переповнювався різними рослинами, що «десь серед літа вони вже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю». Опис багатого городу, на якому росло все, — то праця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарству, на городі. У любові до праці вихову-вала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ матері майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї автор більше розказує, ніж показує у дії.

Батько письменника — яскраво виписаний образ трудівника богатирської сили і краси. Письменник з гордістю і любов’ю згадував: «Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над Десною на траві. Жарт мовив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість».

Внутрішній красі батька письменника відповідає зовнішність: «Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку і тяжкі наслідки неписьменності і несвободи». У праці батько — талановита людина. Він й інших оцінює мірками працьовитості та чесності.

Петро Довженко — високоморальна людина, що самовіддано допомагає селянам Загребелля під час повені. Невтомно рятував він людей і їхнє майно на Пасху. У цьому випробуванні батько уявляється письменникові справжнім героєм праці, відважною людиною: «Батько сидів з веслом на кормі — веселий ідужий. Він почував себе спаситслсм потопаючих, героєм мореплавателем. «.

Краса і духовна велич батька розкривається у праці (як він вправно працював, скільки землі виорав, скільки хліба накосив, як рятував потопаючих).Тому батька, неосвіченого темного селянина, автор підносить на п’єдестал героя. Серед людей, що трудилися з ранку до ночі, виростав письменник. Власне вони формували його ставлення до праці. Тому й обурюється О. Довженко тими, хто місцем відпочинку обирає річку чи озеро, на берегах яких кипить робота.

У «Зачарованій Десні» Довженко подав народне розуміння прекрасного. Для його земляків найвищим критерієм краси є чесна праця. Ось чому так лірично, з повагою і любов’ю змальовує О. Довженко образ діда Семена, свого першого вчителя й порадника. Дід «прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок», умів розмовляти з кіньми, телятами: з усім живим і «пахнув дід теплою землею і трохи млином», що й виказує його селянське коріння, хліборобську працю. А в молоді роки дід чумакував, він письменний «по-церковному», залюблений у гарне слово і людей. І всі люди для діда добрі.

Люди праці — величні і прекрасні у своєму трудовому таланті, і навіть колоритна постать Самійла при виконаній улюбленої роботи — косовиці — бачиться письменникові у незвичайному, романтичному ореолі.

Тому найприємнішим, найчарівнішим спогадом дитинства залишилась для посивілого письменника музика клепання коси. Вона означала радість і втіху праці. Для митця вона — символ і джерело натхнення. З цього приводу він писав: «Часом і досі ще здається мені, що й зараз поклепай хто-небудь косу, я зразу помолодшав би, подобрішав і кинувся до роботи».

источник

Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води.

Так і більшість людей не бачить прекрасного ні в чому на життєвих перехрестях. А ось О.

Взагалі «Зачарована Десна» – мій улюблений твір. Це сповідь автора, хвилююча розповідь про власне дитинство і водночас

Звичайно, це – батьки, а також люди, які спроможні, як писав Довженко, бачити прекрасне навіть «у буденних калюжах на життєвих шляхах». Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна» Чим вимірюється життя художника, творця? Пам’яттю, яку він лишив по собі, тим, що зробив для людей. Олександр Довженко залишив по собі велику пам’ять. Вже на схилі життя про річку дитинства красуню Десну, про казкову сіножать, царство трав і таємничих озер, про чари перших дитячих захоплень, про благородство і красу своїх рідних та їхніх односельчан напише він хвилюючу кіноповість «Зачарована Десна». Ця повість – філософське осмислення моральної краси і духовної величі людини.

Мені здається, що щастя людей і їхня краса саме в труді. У «Зачарованій Десні» шанобливо говориться про людей праці, про ставлення до неї як до творчості. Згадуючи своїх рідних і сусідів-односельців, автор насамперед говорить про їхнє ставлення до праці. «Скільки він землі виорав, скільки хліба викосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий» – читаємо в кіноповісті про батька. Його портрет подано в стилі народного світосприймання – у гармонійному поєднанні працьовитості й фізичної досконалості: голова «темноволоса, велика і великі розумні сірі очі», «тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі». Мені здається, що саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу підносили його, давали право письменникові бачити батька гідним поваги: «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, він годився на все. Багато народив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав…» У праці, у діянні розкривається його духовний світ, гуманність. З захопленням і гордістю говориться в кіноповісті і про матір, яка любила повторювати: «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, то-то мені радість».

А ось читаємо про прадіда Тараса, про його «величезні, мов коріння» руки, що ніколи не заподіяли зла на землі, знали труд і мир, щедроти і добро. Коли говорити про діда Семена, то вражає глибока єдність а природою, властивість олюднювати її. Він був «добрий дух лугу і риби, гриби й ягоди збирав у лісі краще від інших». Усе життя діда пройшло в праці. Дід-трудівник чесно прожив життя під сонцем, під сонцем на погребні, весь білий, мовби осяяний сонцем, і помер. Про дядька Самійла згадується як про найтаналовитішого в селі косаря: «Він був таки косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло Косар, а то й просто Косар. Орудував він косою, як добрий маляр пензлем, – легко і вправно». На мій погляд, батько, мати, дід, дядько Самійло постають не просто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони уособлюють талановитий і працелюбний український народ, його високу мораль, волелюбність, чистоту і красиву душу. їм притаманна була постійна готовність творити добро і красу.

Супутницею людської праці була пісня і взагалі народна музика. В одному місці «Зачарованої Десни» читаємо: «Коли б спитав мене хтось-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси». Чи нема в цих словах чогось несподіваного, неправдоподібного? Мені здається, що ні. Адже клепання коси, окрім того, що воно справді звучить як чарівна музика, коли вечірньої пори відлунює в лугах і дібровах, для трудових людей села – хліборобів завжди було символом праці, нагадувало про найвідповідальнішу пору в житті селянина – збір урожаю. Отже, основним моральним і естетичним критерієм для народу є праця. Вона визначає все прекрасне на землі.

Не можна без хвилювання читати рядки кіноповісті, в яких розкривається любов письменника до людей праці, розповідається про палку синівську любов до батьківщини, про людські стосунки. Так, Довженко був справжнім літописцем народного життя, натхненним співцем людської краси. Це наддеснянські хлібороби вчать нас працелюбству, мудрості, силі, невичерпній життєвій енергії.

источник

«Зачарована Десна» аналіз твору — тема, ідея, жанр, сюжет, композиція, герої, проблематика та інші питання розкриті в цій статті.

Рід літератури «Зачарована Десна»: епос.

Жанр «Зачарована Десна»: кіноповість («автобіографічне кінооповідання»),

Тема «Зачарована Десна» : спогади письменника про своє дитинство, про кровний зв’язок з народом і рідною землею.

Ідея «Зачарована Десна» : з’ясування основних факторів формування людської особистості, духовного джерела справжнього таланту, ролі праці в житті людини, оспівування краси природи, рідного краю, людей праці.

Герої «Зачарована Десна» : малий Сашко (у новелах) і Олександр Довженко (в авторських відступах); мати Одарка Єрмолаївна, батько Петро Семенович, дід Семен, прабаба Марусина. особливість повісті в тому, що в ній оповідачем є сам автор, який виступає у двох іпостасях: як автор — зрілий митець Олександр Довженко — і як герой твору — маленький Сашко. Сюжету як такого немає. Натомість є певна дво- плановість: основна сюжетна лінія — це новели про дитинство Сашка (його враження, захоплення довкіллям); другий план — ліричні відступи зрілого майстра (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи, людини). Отож розповідь має двоплановий характер: перший план— це своєрідне поетичне відтворення світу у свідомості дитини; другий — філософські роздуми зрілої людини-митця про сенс людського буття, роль дитинства у формуванні особистості.

Композиційно-стильові особливості «Зачарована Десна»: Особливістю кіноповісті «Зачарована Десна» можна вважати відсутність чіткого сюжету, однак це не перешкоджає читати твір з неослабною увагою. Для втілення художнього задуму автор звертався до випробуваних часом джерел — фольклору і класичної літератури. Письменник запозичує з фольклору принцип «нанизування мотивів, використання ліричних і публіцистичних відступів, традиційних зачинів і закінчень, обрамлення, поетичної антитези і зіставлення, ретардацій» (ретардація — штучне уповільнення дії з метою звернути увагу читача на дану подію, епізод, думку).

Композиція кіноповісті «Зачарована Десна» являє собою органічне поєднання ліричних і філософських роздумів літнього Довженка з романтичним, чистим поглядом малого Сашка.

У творі можна виділити окремі новели («Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи»), ліричні й публіцистичні відступи. Але твір є цілісним: це суцільний потік думок, спогадів, що напливають одні на одні, та зображення умов, у яких формувався світогляд майбутнього митця (побут, оточення).

Особливості композиції «Зачарованої Десни» зумовлені ще й жанром твору—- кіноповість. Звідси й фрагментарність, швидка зміна «кадрів», планів, яка не впливає на цілісне сприйняття ліричної, сповненої тонкого гумору авторської сповіді. Сам О. Довженко як кіносценарист уважав, що сценарій (а кіноповість «Зачарована Десна» є одночасно сценарієм до однойменного фільму) треба писати двома руками: в одній тримати маленький тонкий пензлик для виписування дрібних деталей, а в другій — великий пензель створення описів стокілометрових обширів, пристрастей, масових сцен.

Для стилю «Зачарованої Десни», на думку багатьох критиків, характерне поєднання лірико-романтичного оповідального тону, публіцистичного пафосу, побутово-ліричної оповіді, іронічно-сатиричних моментів.

Проблематика «Зачарована Десна»:

сенсу людського буття;
гармонії людини і природи;
формування особистості;
освіти;
любові до рідної землі;
поваги до батьків;
любові до людей.

Примітки: «Зачарована Десна» — автобіографічний твір, спогади письменника про дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих. », про діда Семена і прадіда Тараса, прабабу, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу переростають в авторські роздуми —- про «тяжкі кайдани неписьменності й несвободи», інші лиха та страждання людей праці й разом з тим — багатство їхніх душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого».

У кіноповісті О. Довженко поетично формулює творче кредо митця: «Митці покликані народом для того, щоб показувати світові насамперед, що життя прекрасне. Бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». «Зачарована Десна» є лебединою піснею автора.

источник

Моральна краса і духовна велич людини в кіноповісті О.Довженка “Зачарована Десна“ — твір з української літератури

У кіноповісті “Зачарована Десна“ О.Довженко захоплено малює неповторну красу людей праці. За визначенням М.Рильського, “Зачарована Десна“ — це “задушевна лірична сповідь, наповнена любов’ю до рідного краю. “ Це сповідь про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця. Із синівською любов’ю і гордістю пише письменник про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його* про тих людей, які були пригнічені тяжким життям. Через роздуми зрілого письменника з особливою виразністю змальовано образ батька. Це людина, якій властива висока культура думок і почуттів. Сам автор “Зачарованої Десни“ виявляє до батька таке шанобливе ставлення, як це було заведено з давніх-давен в Україні. Хто шанує батька свого, той шанує свій рід, а відповідно — людей. З великою любов’ю автор описує батька в роботі. Який із нього хлібороб, а який косар! Він красивий у праці, натхненний та невтомний. Здається, що він міг би всю землю обкосити. “Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий!“ — захоплено згадував свого батька вже сивий митець і шанобливо схиляв голову перед його пам’яттю. Своїм прикладом трудівника він виховав із сина працелюба-творця, гідного громадянина своєї Вітчизни.

Героям О.Довженка праця завжди приносила радість. “Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме із землі всяка рослиночка, ото мені радість“, — говорить мати. Із синівською любов’ю згадує митець про свою неньку. Це була людина тонкої артистичної вдачі. Знала вона силу-силенну пісень, казок, легенд, уміла майстерно передавати народні звичаї та обряди. Це від неї взяв Довженко рідну мову, перейняв українську пісню, а також любов до всього того, що тягнеться до сонця. Його тонка артистичність ї пісенна поетичність натури, доброта, чуйність, певне, теж значною мірою йдуть від матері.

Батько, мати і дід у творчості Довженка постають не просто як рідні, дорогі й близькі письменникові люди. Вони у “Зачарованій Десні“ є втіленням талановитого й працелюбного українського народу, його високої моралі, волелюбної, чистої і красивої душі. Тому з великою любов’ю описує митець діда Семена, колишнього чумака, чесного, схожого на Бога. Він був для автора чимось подібним до призми часу.

„Зачарована Десна“ — це твір про босоноге дитинство, про велич народної душі, про витоки таланту. Це легенда про людські радощі й болі, що навчає “бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.“

источник