Меню Рубрики

Над кіноповістю зачарована десна довженко працював

Олександра Довженко «Зачарована Десна»

Жанр: кіноповість («автобіографічне кінооповідання»).

Тема: зображення дитинства й джерел формування митця.

Головна ідея: оспівування краю дитинства, його людей, природи.

Головні герої твору: два ліричні герої — Сашко (у новелах) і Олек­сандр Довженко (в авторських відступах); Одарка Єрмолаївна (мати), Петро Семенович (батько), баба Марусйна, дід Семен.

Сюжет: твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (ди­тинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське ос­мислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).

«У цьому нарисі автобіографічного кінооповідання автор поспішає зробити відразу деякі визнання: в його реальний повсякденний світ, що не день частіше починають вриватися спогади».

1) Опис городу. «До чого ж гарно й весело було на нашому городі».

2) Мати, дід Семен, прабаба Марусина.

3) Маленький Сашко повиривав моркву.

4) Поновлення втраченої святості, шанування дорослих людей Захарко.

«Як неприємно, коли баба клене, або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку… Неприємно дивитися на великий вогонь, а от на малий — приємно. Приємно знайти в трав пташине кубло…»

«Але більш за все на світі любив я музику. Коли б спитав мене хто-небудь, яку музику я любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси».

6) Одночасна раптова смерть чотирьох братів.

«Багато я бачив гарних людей, ну такого, як батько не бачив. Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів»

8) Народження сестри і смреть прабаби в один день.

«Закрились всевидящі вічки, ущухла народна пристрасна її творчість».

«Мати боялась і ненавиділа старців, але подавала їм завжди щедро. Вона іула гонориста, і їй дуже хотілось, аби хоч сліпі вважали її за багату». Батько ненавидів всякий нестаток. Навіть слово „бідність» ніколи не вживав до своєї особи. Замість „моя бідність» міг сказати „моє багатство наприклад: „Моє багатство не дозволяє купити мені нові чоботи».

«Жили ми в повній гармонії з силами природи… Як ми з батьком рятували людей, про це можна написати цілу книгу».

«Ярема Бобир, наш родич по дідовому коліну, знав прикмети до всіх природних явищ. Особливо вірив у мишей».

«Загинуло й щезло геть з лиця землі моє село не від води, а від вогню. Горів і я тоді у тім вогні, загибав усіма смертями людськими, звірячими, рослинними.. «

«Я не оглядаюсь. Коло хати мати-зозуля кує мені розлуку. Довго-довго не один десяток років буде проводжати мене мати, дивлячись крізь сльози на доргоу, довго хреститиме мені слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх».

14) Бійки на косовиці (реальні й уявні). Зустріч з «руськими» людьми. Батько Сашкові про національну належність (ми мужики, хахли).

«Погодою у нас на сінокосі років з півтораста завідувала ворона».

16) Про домашніх тварин: пес Пірат, один кінь Мурайи другий Тягнибіда. Уявна розмова коней.

«Молодець Сашечко та по торгу ходив…»

«Ні. Я не приверженець ні старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому. Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм». Сучасне завжли на попозі з минулого в майбутнє. Чому ж я мушу зневажати все минуле? Невже для того, щоб навчити онуків ненавидіти колись дороге й святе моє сучасне, що стане для них колись минулим у велику добу комунізму!»

«Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…»

Літературознавці про твір. Саме спогади, у яких «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих», визначають сповідаль­но-ліричну тональність кіноповісті. Адже людина, яка пригадує минуле, як правило, вибирає з нього найяскравіші епізоди, найбільш вражаючі штрихи й деталі, що збереглися в пам’яті. Вони постають в особливому освітленні — піднесеному, романтичному…

Важливу роль у структурі твору відіграє оповідач — маленький хлопчик Сашко. Це дало авторові змогу передати найщиріші почуття, сумніви, вагання, захоплення, страхи дитини, яка так безпосередньо реагує на все, що її оточує. Дід Семен бачиться хлопцеві «в старих срібнофольгових шатах», а річки й озера Сашкового дитинства вида­ються йому найкращими у світі. Буйна фантазія хлопця малює навіть лева на берегах Десни…

Колоритні постаті батька, діда, а ще баби, матері, дядька Самійла— косаря, Тихона Бобиря — мисливця освітлюють «святість босоногого дитинства», яке вже ніколи не вернеться, як і краса рідного краю. З тре­петною закоханістю змальовує О. Довженко у своїх спогадах нічне зо­ряне небо, повінь, сіножать, зачаровану Десну, буяння городу.

Таким постає казково-хвилюючий світ дитинства, поетична душа дитини (Н. Бернадська).

источник

Методична розробка заняття з української літератури у формі пошуково-дослідницького проекту містить зміст та хід заняття, додатки та картку оцінювання. Студенти отримують випереджальні завдання, виконуючи які діляться на підгрупи:»біографи», «літературознавці», «режисери».

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ КОЛЕДЖ ТЕХНОЛОГІЙ І УПРАВЛІННЯ

«О. Довженко. Кіноповість «Зачарована Десна»

з дисципліни «Українська література»

для студентів спеціальності 5.05030103 «Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв»

Методична розробка відкритого заняття з дисципліни «Українська література» для студентів спеціальності 5.05030103 «Експлуатація та ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв».

Підготувала: Служенко Ірина Володимирівна – викладач Донбаського державного коледжу технологій і управління. – Торецьк ( Дзержинськ ) , 2016

Для викладачів української літератури ВНЗ І рівня акредитації, студентів

Рецензент: І. М. Щербакова, методист коледжу ,

викладач вищої категорії, викладач-методист

на засіданні циклової комісії

Голова комісії _________ І. В. Служенко

ПЛАН ЗАНЯТТЯ

Дисципліна : Українська література

Викладач : Служенко Ірина Володимирівна

Група : ЕО — 15

Кількість студентів за списком : 25

Аудиторія: № 35

Тема заняття : «О. Довженко. Кіноповість «Зачарована Десна»

Мета заняття :

Методична: впроваджувати інноваційні методи проведення занять

Навчальна: поглибити знання шляхом самостійного читання творів та літератури про творчість письменника та його життя; розкрити поняття «кіноповість»; допомогти усвідомити зміст та ідейно-художнє багатство прочитаного твору, особливості композиції, характеризувати образи;

Розвиваюча: розвивати навички пізнавально-дослідницької, творчої роботи, вміння працювати в групах, індивідуально, з додатковою літературою, іншими джерелами інформації;

Виховна: виховувати допитливість, вміння співпрацювати , відповідальність, естетичний смак, прагнення до духовного збагачення, пізнавальний інтерес до творчості О. Довженка;

Вид заняття : комбіноване

Тип заняття : пошуково-дослідницький проект з елементами випереджального

Форми й методи роботи: «асоціативний кущ», «мозковий штурм», літературний диктант, метод проектів, наочний метод

Міжпредметні зв’язки :

Забезпечуючі: «Історія України», «Культурологія», «Інформатика»

Забезпечувані: «Українська література 40-50-х років ХХ століття»

Методичне забезпечення : портрет О. Довженка, студентські повідомлення, опорні конспекти, картки із завданнями для груп, картка балів для оцінювання

Технічне забезпечення: мультимедійний проектор, комп’ютер, презентація, кінофільм Ю.Солнцевої «Зачарована Десна»

Література :

1. Дзюба І . Знаки духовної співмірності (штрихи до світового кон тексту естетики Олександра Довженка ) // Дивослово.— 1996 .— № 1.

2. Довженко і світ. Творчість О. П. Довженка в контексті свiтової культури.— К., 1984.

3. Кошелівець І . Олександр Довженко. Спроба творчої біографії.— Мюнхен, 1980.

4. Мовчан Р . Олександр Довженко // Мовчан Р. Українська проза ХХ ст. в іменах: Посібник.— К., 1997.

ЗМІСТ ТА ХІД ЗАНЯТТЯ

1 . Організаційна частина 1 хв.

— перевірка наявності студентів.

2 . Ознайомлення з темою, метою, планом проведення заняття. 1 хв.

Тема заняття: «О. Довженко. Кіноповість «Зачарована Десна»

Його називали «живим акумулятором ідей». Умів розповіддю захопити слухачів, був надзвичайно артистичною людиною. Скрізь бажав втрутитися. Мав пристрасть усе перебудовувати і змінювати. Це – Олександр Довженко. Кінорежисер, сценарист, письменник, художник, публіцист

Мета заняття :

поглибити знання про життя та творчість О.Довженка; розвивати вміння працювати в групах, з додатковою літературою, іншими джерелами інформації.

Ви прочитали багато творів, авторами яких були талановиті українські письменники. Але, виявляється, що ці люди були наділені не лише вміннями красиво висловлювати свої думки, вони мали і інші творчі та оригінальні захоплення.

Геніальний Шевченко був талановитим живописцем, Леся Українка мала неабияке музичне обдаровання, письменник-політик В.Винниченко писав картини, М.Вороний працював актором. А усебічно обдарований О.Довженко, творчість якого почнемо вивчати сьогодні, був і письменником, і учителем, і дипломатом, і художником, і режисером, і актором. Письменником та режисером — геніальним. Але писав про себе: «Мені дуже шкода, що так мало я зробив. «Інші ж люди так не вважали. Наприклад, такий випадок. До сторіччя світового кіно в небо знялися сто яскравих повітряних кульок, на яких були написані імена найвідоміших режисерів, акторів, операторів. На одній з них сяяло прізвище та ім’я Олександра Довженка, про якого геніальний комік усіх часів та народів Чарлі Чаплін сказав так: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографі одного митця — мислителя і поета — Олександра Довженка. «, а 2008 року у проекті «Великі українці» О.Довженко посів 22 місце.

Отож, сьогодні на занятті постараємося збагнути і зрозуміти, наскільки непересічною особистістю є Олександр Петрович Довженко, що найбільше виділяє його серед сучасників, а також обговоримо зміст кіноповісті «Зачарована Десна».

На ваших столах лежать опорні конспекти з основними моментами заняття, їх ви можете вклеїти у зошит, дописавши, що вважаєте за потрібне протягом заняття. (Додаток Є)

Читайте также:  Зуб не вылез остался в десне

Студенти отримали випереджувальні завдання. Для їх виконання ви самовизначилися у групи.

Випереджувальні завдання:

1. Студентам-«кореспондентам» — підготувати повідомлення про життєвий і творчий шлях О. Довженка;

2. Студентам-«сценарістам» — дослідити композицію твору і створити в належній послідовності “кадри” до фільму;

3. Студентам-«літературознавцям» — аналізувати образи кіноповісті, дібравши цитатну характеристику;

4. Студентам-«режисерам» — відтворити найяскравіші моменти життя головного героя.

Такими самими групами вони будуть працювати впродовж всього заняття.

Протягом заняття ви будете отримувати бали за всі види робіт і в кінці заняття всі ваши зароблені бали я згідно з карткою оцінювання переведу в оцінку (Додаток Ж)

4 . Актуалізація опорних знань. 7 хв.

Фронтальне опитування ( за попередньою темою «Українська література 40-50 років ХХ століття. Вступ»)

  1. Як боролись з фашизмом українські митці під час 2 світової війни?
  2. Особливості української літератури періоду 1941 – 1945 рр.
  3. Якою мовою виходила газета Першого Українського фронту?
  4. Як до цього ставився Сталін?
  5. Яке місто було центром українського культурного життя?
  6. Що стало найяскравішою сторінкою українського літературного процесу

7. Що призвело до розколу МУРу?

8. Які твори піддались критиці?

  1. Вивчення нового матеріалу. 60 хв.

Мова на занятті піде про зачарований світ, світ дитинства О.Довженка – малого Сашка. Чим жив письменник, чим переймався, за що вболівав, як формувався світогляд. Це низка тих питань, на які ми маємо дати відповідь. «Я народився і жив для добра і любові», – напише О.Довженко у своєму «Щоденнику». А як же формувався цей дивний світ, світ добра, краси, любові.

Виступ «КОРЕСПОНДЕНТІВ» (Додаток А)

Закріплення: літературний диктант.

  1. Де народився майбутній митець?
  2. Скільки дітей було у родині Довженка?
  3. Який інститут закінчив О.Довженко, який зараз носить його ім’я?
  4. Ким О.Довженко спочатку працював? Що викладав?
  5. Назвіть першу дружину О.Довженка.
  6. Де перебуває на дипломатичній роботі?
  7. Друга професія О.Довженка, яку він опанував після повернення 1923 року?
  8. У якій картині О.П.Довженко вперше і востаннє знявся у ролі актора?
  9. Назвіть другу дружину О.Довженка, яка стала йому не тільки дружиною, але й другом і продовжила його справу після смерті?
  10. Який фільм 1958 року було названо одним із найкращих кінострічок усіх часів і народів?
  11. Яка картина, створена Довженком, є першою звуковою?
  12. Назвіть автобіографічний твір О. Довженка про дитячі роки малого Сашка?
  13. Сценарій якого фільму визнано ідеологічно неправильним і націоналістичним?
  14. Знімаючи який фільм О.Довженко повернувся для роботи на Україну?
  15. А де знайшов свій останній притулок?

Робота над текстом

Над кіноповістю «Зачарована Десна» О. Довженко почав працювати, як свідчать записи в чорнових матеріалах, 5 квітня 1942 р. Як створювалась кіноповість? Спробуємо взяти інтерв’ю у О. П. Довженка.

Виступ «РЕЖИСЕРІВ»

ІНСЦЕНУВАННЯ 1 (Додаток Б)

Актуалізація — « м озковий штурм»

  • Який твір називається автобіографічним?
  • Чи можна «Зачаровану Десну» назвати таким твором? Чому?
  • Про що розпов ідається в кіноповісті? Назвіть тему.
  • Від чийого імені ведеться розповідь?
  • Назвіть геро ї в кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна».
  • Назвіть ідею кіноповісті.
  • Хто з героїв вам найбільше сподобався і чим саме?
  • Який епізод видався вам найбільш захопливим?

ІНСЦЕНУВАННЯ 2 (Додаток В)

Виступ «СЦЕНАРІСТІВ» (Додаток Д )

Закріплення: створити в належній послідовності “кадри” до фільму

Опис городу. «До чого ж гарно й весело було на нашому городі».

Маленький Сашко повиривав моркву.

Сашко з батьком у вчителя Леонтія Созоновича Опанасенка

Поновлення втраченої святості, шанування дорослих людей.

Одночасна раптова смерть чотирьох братів.

Бійки на косовиці (реальні й уявні). Зустріч з «руськими» людьми.

Народження сестри і смерть прабаби в один день.

Мати, дід Семен, прабаба Марусина.

«Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у

незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…»

ІНСЦЕНУВАННЯ 3 (Додаток Г)

Виступ «ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ» (Додаток Е)

Закріплення: створити «асоціативні кущі» до образів Сашка, батька Петра

Семеновича та діда Семена (вибирають жеребкуванням)

Перегляд уривків з екранізованого дружиною Ю.Солнцевою фільму «Зачарована

Проблемне питання: чи співпадає екранізація з кіноповістю?

Кореспондент : Олександре Петровичу, що Ви порадили б нам, майбутньому поколінню?

О.П.Довженко : Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнавання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та отроцтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота… Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті.

Виставлення та коментар оцінок.

8.Домашнє завдання.

Написати твір-роздум на одну з тем: «Автобіографічний характер кіноповісті

«Зачарована Десна» О. Довженка», «Моральна краса і духовна велич людини у

кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженка».

Додаток А

Виступ «КОРЕСПОНДЕНТІВ»

Повідомлення 1-ше. Дитинство та юність Довженка.

Народився Олександр Довженко 10 вересня 1894 року в селянській родині на Чернігівщині, в мальовничому містечку Сосниця. Дитинство його проходило серед казкової природи Придесення, колоритних постатей, житейських трагедій і свят своїх земляків. Пізніше цей побачений, почутий, пережитий у дитинстві світ знайде своє втілення у довженківських фільмах, що золотими літерами впишуться у скарбницю світового кіно. У Сосниці Сашко, як звали його рідні, здобуває початкову освіту. З сімнадцяти років він – студент Глухівського учительського інституту, закінчивши який у 1914 році, отримує направлення до Житомира.

Вчителювання його тривало до літа 1917 року й включало в себе природознавство й гімнастику, географію й фізику, історію й малювання. Згодом він переїздить на роботу до Києва. Тут він вчителює і вчиться в Київському комерційному інституті на економічному факультеті. Коли ж у Києві відкрилася Академія мистецтв, Довженко стає її слухачем. У буремне лихоліття 1918 – 1920 років Довженко на службі у Червоній Армії. Після визволення Києва від польських інтервентів працює в губернському управлінні народної освіти завідуючим відділом мистецтва.

Повідомлення 2-ге. Довженко політик та художник.

У липня 1921 року його, за наказом Наркомату закордонних справ УРСР, в якості заохочення Довженка послали першим секретарем радянського посольства у Варшаві, а потім – секретарем в радянський консулат у Берліні. Але дипломатична кар’єра не приваблювала Довженка. Своє перебування в Берліні він використовував для занять живописом і графікою в жанрі політичної карикатури. Довженка щільно увійшов в берлінське літературно-художнє середовище і зблизився з гуртком авангардистів. Його інтереси були широкі і різноманітні. У 1923 році О.Довженко повертається в Україну. Доля заносить його до Харкова, на той час столиці України, де він влаштовується на роботу в газету «Вісті», працюючи там карикатуристом та художником-ілюстратором. На тридцять третьому році життя О.Довженка круто змінюється.

Повернувшись після демобілізації в Харків в сер. 20-х, Довженко приєднався до авангардної артистичної спільноти і працював художником-карикатуристом в газетах і журналах. Одночасно Довженко увійшов в ВАПЛІТЕ: літературне співтовариство «лівих» письменників, які ставили своїм завданням об’єднання традиційної української культурної спадщини з сучасними революційними формами – дуже важливий момент у його біографії, бо Довженко згодом буде втілювати цю двоїсту ідею в своїй творчості. Більше того: ця суперечлива і ефімерна ідея стане потужним генератором його творчої фантазії та естетики.

Повідомлення 3-тє. Довженко-режисер.

1926 р. Довженко приїжджає до Одеси, де починає працювати режисером на кіностудії. Першою пробою став фільм «Ягідка кохання», що мав комедійний характер, але Олександр Петрович ніколи не зараховував його до свого творчого доробку. Точкою відліку свого кінематографічного життя він справедливо розпочинав зі стрічки «Сумка дипкур’єра», в якій окрім всього ще знявся і в ролі кочегара. Мрією О.Довженка було національне кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році він за сто днів знімає фільм «Звенигора» – історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах», – казав митець.

Наступною роботою О.Довженка стає стрічка «Арсенал», а ще через рік, у 1930 р., на екрани виходить неперевершений шедевр світової кінокласики – «Земля». Цей фільм – гімн життю – у 1958 р. на всесвітній виставці в Брюсселі 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів. Фільм, у якому О.Довженко звернувся до трьох одвічних загальнолюдських тем: життя і смерть, людина і земля, старе і нове – уже знімався на Київській кінофабриці, яку тільки розпочали будувати. В цей час на її території Довженко і закладає свій знаменитий сад. Відносною творчою невдачею можна вважати стрічку «Іван», у якій відбилися творчі шукання автора по відтворенню нового змісту життя.

Повідомлення 4-те. Заслання до Москви.

На початку 1933 року О.Довженко залишає Київську кінофабрику і переїздить до Москви. Згодом разом з дружиною Ю.Солнцевою та письменником О.Фадєєвим вирушає на Далекий Схід. Мета поїздки – створення сценарію про східні рубежі країни. Результатом творчого відрядження став фільм «Аероград». Напередодні війни працює над фільмом «Щорс», з основною темою – народ у війні. За цю роботу митець був удостоєний Державної премії СРСР. З початком війни змінюється і життя О.Довженка. Він добровольцем іде на фронт захищати рідну землю. Працює в газетах «Красная Армия», «Красная звезда», «Известия». Пише серію оповідань.

Читайте также:  Аппарат промывка зубы десна

У 1943 році на екрани виходить документальний фільм «За нашу Радянську Україну». У травні 1945 року з’являється ще одна стрічка «Перемога на Правобережній Україні». Після війни О.Довженко знімає документальний фільм про Вірменію «Рідна країна», у 1949 році – стрічку «Мічурін». На початку п’ятдесятих років великий режисер в основному займається педагогічною та викладацькою роботою в Інституті кінематографії. Пише сценарії та кіноповісті: «Відкриття Антарктиди», «Поема про море», «Повість полум’яних літ», «Зачарована Десна».

Повідомлення 5-те. Туга, що призвела до смерті.

Багаторічна туга за рідною землею позначилась на моральному стані письменника. Він рветься до України, але марно, туди він має право їздити у відрядження, а ось жити мусить у Москві. Довженко думає ставити іншу картину, до якої готувався п’ять років, – «Поему про море». Режисер їде до України, щоб вникнути в хід будівництва Каховської ГЕС. Щоліта до 1956 р. він приїздив на будову, жив серед робітників. Під час обдумування сценарію О. Довженко починає розуміти, що він має зафіксувати цінний природний та історичний ландшафт, адже після спорудження греблі будуть залиті історичні місця Запорозької Січі й, зокрема, Великий Луг. «Наше нове море – наше нове горе, — так народ говорить про море», – записує Довженко у щоденнику. Цей фільм митець не зняв. Після смерті режисера його зніме Юлія Солнцева, дружина і соратник.

Сам Довженко весь час тужив за Україною і в останні роки свого життя записав у щоденнику: «. Я хочу жити на Вкраїні. Що б не було зі мною. Хай навіть скоротять мені недовгі вже мої літа, я хочу жити на Україні. я України син, України» (Щоденник, 2.11.1952).

Сповнений творчих планів, О.Довженко раптово помирає 25 листопада 1956 року. Йому йшов шістдесят третій рік.

Додаток Б

Виступ «РЕЖИСЕРІВ»

Інсценізація № 1

Виходить Довженко-студент, знімає піджак, сідає у крісло біля робочого столу, щось пише. Розповідає: «Над повістю працював впродовж 14 років. Почав працювати в 1942 році, закінчив у 1955. Пишучи спогади про дитинство, про хату, про діда, про сінокіс, один собі у маленькій кімнатоньці сміявся і плакав. Боже мій, скільки ж прекрасного і дорогого було в моєму житті, що ніколи-ніколи вже не повернеться».

Студенти задають питання, Довженко відповідає.

— Олександре Петровичу, що наштовхнуло Вас до написання кіноповісті?

Спогади про ту криницю, з якої колись пив воду, про білу привітну хатину, про батьків, яких уже нема, в житті яких було багато неладу, плачу, темряви, жалю.

— Олександре Петровичу, розкажіть, будь ласка, про річку свого дитинства.

— Нема уже тепер таких річок, як була колись Десна. Нема ні таємниць на річках, ні спокою. Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.

— Олександре Петровичу, що Ви порадили б нам, майбутньому поколінню?

Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнавання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно людині, коли висихає і сліпне уява, коли, обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та отроцтва, нічого не бачить вона дорогого, небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані людяного суму. Безбарвна людина ота… Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє. Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті.

Додаток В

Інсценізація № 2

Сашко: Піду на вулицю шанувати великих людей. Дід казав, що за це прощається багато всяких гріхів на тім світі. Піду знімати перед ними шапку й казати «здрастуйте».

Він надів шапку і вийшов за ворота. Вулиця була порожня. Всі дорослі працювали в полі.

Сашко: Де ж його найти людину для пошани?

Обійшовши в розпуці чимало безлюдних провулків, він нарешті збагнув, що треба зразу починати від старого сусіда Захарка. Він-то вже напевно сидить коло хати.

Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував. У нього були великі чоботи.

Після рибалки дід Захарко запалював трубку і довго сидів біля хати на колодці, дивлячись в одну точку, немовби на поплавок. Курив він такий лютий тютюн, що коло нього ніхто не міг стояти близько. Діда здалека було чути нюхом.

— Здрастуйте, діду! — сказав я, знявши обома руками шапку, і швидко пішов далі.

«Мабуть, не почув,— подумав я.— Треба вернутись назад і сказати ще раз, голосніше».

  • Здрастуйте, діду! — промовив я ще раз тремтячим голосом, скинувши оту важку шапку, і став прислухатись, чи не скаже дід Захарко чого, чи не одпуститься мені хоч трохи гріхів. Але дід не подавав голосу.
  • Що його робить? Куди податись?

Сашко вийшов з провулка на вулицю в надії, що таки зустріну когось, кого б міг вшанувати. Та вулиця була порожня. У мене защеміло в горлі, а тут ще шия почала боліти од шапки. Він постояв трохи і пішов ще раз до діда творить добрі діла.

— Діду, здрастуйте! — сказав я йому, спинившись.

— Та йди ти під три чорти! Не дратуй мене, крутишся тут, нечистий вас носить! — розгнівався дід.

В тяжкому розпачі, забувши вмить про порятунок грішної душі, прудко дременув додому.

Додаток Г

Інсценізація № 3

Учитель Леонтій Созонович Опанасенко, старий уже, нервовий і сердитий, очевидно, чоловік, носив золоті гудзики й кокарду. Він здавався мені величезним паном, не меншим од справника чи судді. На зріст він був вищий од батька, що також надавало йому грізної сили.

— Это твой? — спитав він батька, зиркнувши на мене з-під окулярів утомленими очима.

— Так, звиніть, се мій хлопець, чи, сказати б, ребятьонок меншенький,— відповів батько тихим чужим голосом, смиренним, як у церкві.

— Тебя не спрашиваю. Пускай сам ответит,— сказав тоном слідчого учитель і знову прохромив мене своїм сірим оком.

Я мовчав. Навіть батько і той якось трохи злякавсь.

Я вчепився одною рукою в батькові штани, другою за шапку і хотів був сказати своє ім’я, та голосу не стало. Рот спустів і висох.

— Александр! — гукнув учитель і невдоволено глянув на батька. Потім знов перевів на мене очі і поставив мені найбезглуздіше і найдурніше запитання, яке тільки міг придумати народний учитель: — А как зовут твоего отца?

— Знаю, что батько. Зовут как?!

Ну, що ви скажете? Ми глянули з батьком один на одного і зразу догадались, що діло наше програне. Проте в батька була ще, певно, якась крихітка надії.

— Ну, скажи, синку, як мене звуть. Кажи-бо, не бійся, ну!

Я одчайдушно закрутив головою і так круто одвернувсь, що трохи не впав, коли б не вдержався рукою за батькові штани. Якась нудьга підступила мені до горла. І так мені стало погано, погано.

— Ну, кажи-бо, не крутись. Чого мовчиш, ну? — І батько хотів підказати мені своє ім’я, та, видно, теж посоромивсь.— Не скаже, звиняйте, малий ще. Соромиться.

— Не развитой! — промовив нерозумний учитель.

Додаток Д

Виступ « СЦЕНАРІСТІВ »

Композиція «Зачарован ої Десн и »: твір можна поділити (умовно) на новели «Город», «Хата», «Смерть братів», «Смерть баби», «Повінь», «Сінокіс», «Коні», «До школи» плюс ліричні та публіцистичні відступи.

Сюжет: твір не має чіткого сюжету з послідовним розвитком подій — сюжет двоплановий: основна сюжетна лінія — це ніби окремі новели (дитинство Сашка, його враження, сцени захоплення навколишнім світом), другий план — ліричні відступи зрілого майстра слова (філософське осмислення художньої творчості, краси людської праці, природи й людини).

Сюжет будується на асоціативних зв’язках між спогадами про дитинство. Їх ланцюг такий: буяння городу, «географічні» межі якого сягають старої повітки й погребні з одкритою лядою, де любив спати дід. Це перший кадр. Далі йде спогад про діда, який завершується описом його кашлю-реву (кадр другий), від якого малий Сашко ховається спочатку в тютюн, потім — в огірки та у моркву (кадр третій). Зображення реакції прабабами Марусини — це четвертий кадр. Так цей монтаж замикається просторовою точкою — городом, а в часі — це розповідь-сповідь про дитинство, побудована вільно, невимушено, зокрема тому, що оповідь ведеться від першої особи, у якій зливаються голоси автора та оповідача.

Кіноповість – сценарій, перероблений для читання; жанр художнього твору, що поєднує ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументалізм образів) і повісті

(епічність і психологізм, широкі пейзажні картини та авторські відступи).

Завдання для закріплення ( правильний варіант):

створити в належній послідовності “кадри” до фільму

  1. Опис городу. «До чого ж гарно й весело було на нашому городі».
  2. Мати, дід Семен, прабаба Марусина.
  3. Маленький Сашко повиривав моркву.
  4. Поновлення втраченої святості, шанування дорослих людей.
  5. Сашко в човні.
  6. Одночасна раптова смерть чотирьох братів.
  7. Опис батька.
  8. Народження сестри і смерть прабаби в один день.
  9. Старці у дворі.
  10. Повінь на Великдень.
  11. Про село.
  12. Про призначення митця.
  13. Косовиця.
  14. Бійки на косовиці (реальні й уявні). Зустріч з «руськими» людьми.
  15. Лев на березі Десни.
  16. Уявна розмова коней.
  17. Колядники в хаті.
  18. Сашко з батьком у вчителя Леонтія Созоновича Опанасенка
  19. Ліричний відступ.
Читайте также:  Натура камчатка зубная паста для здоровья зубов и десен

«Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду…»

Додаток Е

Виступ « ЛІТЕРАТУРОЗНАВЦІВ »

Олександр Довженко

Олександр Довженко у своїй кіноповісті осмислює життя крізь дитяче сприйняття, тому через весь твір лине добра і мудра посмішка. У творі розповідь ведеться від першої особи, але маємо двох ліричних героїв, два обличчя авторського «Я»: семирічного Сашка як носія спогадів, і зрілого митця, який ці спогади пропускає через овій життєвий досвід. Таким чином, розповідь у творі ведеться в двох планах. До першого плану віднесемо пізнання малим Сашком світу, вічно мінливої природи, намагання осягнути її розумом, яскраві незабутні враження від того, що бачив уперше в своєму житті, пробудження в дитині художника, перші враження від тогочасної соціальної дійсності, злиденного, важкого життя наддеснянських хліборобів. Другий план розповіді становлять авторські відступи, що належать зрілому майстру слова — Олександру Довженку. Це роздуми письменника над історичною долею української нації, її культури і про істинні цінності людського буття, про сімейні традиції, трудове оточення, про красу рідної природи, про високу місію людини, про завдання мистецтва і покликання художника.

Головний герой «Зачарована Десна» — Сашко.

Цей маленький селянин, незважаючи на те, що в нього був реальний прообраз, втілив в собі кращі риси українських дітей. Сашко зізнається у любові до тварин: «Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі…», крім того, від дуже полюбляє природу, життя якої спостерігає на вулицях та околицях свого села. Хлопець дуже часто замислюється або мовчки милується самими звичайними явищами, що відбуваються у природі и вважає все чим-то надзвичайним: “Жили ми в повній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя”.

З не меншим задоволенням Сашко полюбляє слухати народні співи у виконанні односельців. Українська земля багата талантами, а український народ пам’ятає і почитає свої традиції, тому почути гарну пісню можна було майже кожен день, а особливо на свята. Автор згадує: «Любив співи дівочі, колядки, щедрівки, веснянки, обжинки… Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси». Приємне і неприємне хлопець сприймає дуже просто і розмірковує: «Як неприємно, коли баба кляне або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоним дзьобом скубе за штани… Неприємно дивитись на великий вогонь, а от на малий — приємно. І приємно обнімати лоша. …Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу, чи ловити щучок руками. Приємно їсти паску і крашанки…. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким….» . Сашко виховується в атмосфері поваги до батьків та людей похилого віку, дуже любе проводити час із старшими, особливо з дідом Тарасом, та с задоволенням спостерігає за дідом Семеном, коли той читає псалтир.

Сашко ріс допитливим та добрим хлопцем, який з чуйністю ставився до людей та тварин. Одного разу йому здалося, що коні на їх дворі розмовляли про свою тяжку долю та жалкували, що їх б’є хазяїн. Після того випадку Сашко жодного разу в своєму житті не образив ні однієї тварини. Крім того Сашко був спостережливий, а спостерігаючи, обов’язково фантазував, вигадуючи щось приємне. «Скрізь, куди б не глянули очі хлопця, бачив він рух, неспокій, боротьбу. Усе викликало якісь порівняння, нагадувало давно десь бачене, уявлене й пережите.» А щирість почуттів головного героя повісти можна бачити майже в кожному спогаді автора. О. Довженко настільки цікаво вивів у своєму творі селянське життя звичайної родини, що, читаючи повість, забуваєш про навколишнє і ніби перевтілюєшся у самого Сашка, спостерігаючи його очима спокійне українське село, та всі ті події, що там відбуваються.

Мати Одарка Миколаївна

Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка найбільше любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало ”. Від того город настільки переповнювався різними рослинами, що “десь серед літа вони вже не вміщалися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю”. Опис багатого городу, на якому росло все, – то праця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарству, на городі. У любові до праці виховувала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забирало красу. Власне образ матері майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї автор більше розказує, ніж показує у дії.

Батько Петро Семенович

Батько письменника – яскраво виписаний образ трудівника богатирської сили і краси. Письменник з гордістю і любов’ю згадував: “Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу скоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над Десною на траві. Жарт мовив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість” .

Внутрішній красі батька письменника відповідає зовнішність: “Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку і тяжкі наслідки неписьменності і несвободи” . У праці батько – талановита людина. Він й інших оцінює мірками працьовитості та чесності.

Петро Семенович Довженко – високоморальна людина, що самовіддано допомагає селянам Загребелля під час повені. Невтомно рятував він людей і їхнє майно на Пасху. У цьому випробуванні батько уявляється письменникові справжнім героєм праці, відважною людиною: “Батько сидів з веслом на кормі – веселий і дужий. Він почував себе спасителем потопаючих, героєм- мореплавателем. ”.

Краса і духовна велич батька розкривається у праці (як він вправно працював, скільки землі виорав, скільки хліба накосив, як рятував потопаючих). Тому батька, неосвіченого темного селянина, автор підносить на п’єдестал героя. « Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота, підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над самою Десною на траві » . Жарт любив, точене, влучне слово. Такт розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя… Одне, що в батька було некрасиве,— одяг. « Ну такий носив одяг негарний, такий безбарвний, убогий! Наче нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і рванням… »

Прабаба Марусина

«Була маленька та прудка, очі мала такі видющі та гострі, що од них ніщо не могло сховатися. їй можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі».

Дід Семен «малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая. Він був високий і худий, з білою бородою. Пахнув теплою землею і трохи млином, знав письмо і в неділю любив урочисто читати Псалтир. Ні дід, ні слухачі не розуміли прочитаного, і це завжди хвилювало їх, як дивна таємниця. Мати ненавиділа діда, вважала чорнокнижником, хоч Псалтир всередині був не чорний, а білий, і крадькома—таки спалила книжку.

Він був добрим духом лугу і риби. Гриби і ягоди збирав у лісі краще за всіх, «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо». Коли діти приносили рибу, дід казав, що, мовляв, це не риба. От раніше була риба! І починав так розповідати про старовину, що діти слухали, забувши про все, поки й «не засинали в запашному сіні під дубами над зачарованою річкою Десною».

Більш за все дід Семен любив сонце, прожив близько ста літ, не ховаючись у затінок ніколи. Так під сонцем і помер, коли прийшов його час.

источник