Невтомною трудівницею на землі була мати письменника, яка найбільше любила «саджати що-небудь у землю, щоб проізростало». Від того город настіль-ки переповнювався різними рослинами, що «десь серед літа вони вже не вміща-лися в ньому. Вони лізли одна на одну, переплітались, душились, дерлися на хлів, на стріху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю». Опис багатого городу, на якому росло все, — то праця рук матері. Цілими днями Одарка Єрмолаївна клопоталася по господарству, на городі. У любові до праці вихову-вала своїх дітей. Вона добре знала також дію зілля, вміла за народними звичаями лікувати. Була богомільною, люблячою й поступливою. Та нелегка доля судилася їй, мусила пережити смерть своїх дітей, що й підкошувало сили, забира-ло красу. Власне образ матері майже не виходить на перший план твору. Вона завжди у праці, у метушні, у клопотах. Про неї автор більше розказує, ніж показує у дії.
Микола Баглай «Собор»
Тут йдеться про Миколу-студента, який глибоко переконаний, що на Зачіплянні живуть праведні, правильні люди. Він закоханий у своє заводське селище, у його працьовитих жителів, але собор — його найсвітліша, найпевніша любов. Микола відчуває її наявність, як одну з нерозгаданих таємниць світу, для нього краса Землі, краса людських рук сприймається як єдине ціле. Поетичний світ Миколи-студента охоплює і красу собору, і чарівну довколишню природу, і могутні металургійні заводи, які викликають у нього подив, захоплення. Щоправда, Багла ніяк не може заспокоїтися, що в заводах нема очищувальної системи, і він поставив собі за мету сконструювати її — повітря має бути чистим. Це його захоплення конструкторське — така своєрідна поезія, — краса його помислів та інтелектуальних зусиль.
Микола Баглай постає перед читачем як «чистий думками і непорочними діями юнак». Він захоплюється всім прекрасним, що існує довкола, — в природних, в людських мріях, радощах і печалях, в розлуках і скорботах. Він зачарований мистецькою довершеністю собору, гармонійною злагодженістю Скарбного.
Баглай не поступається своїми поглядами байдужому, скептично настроєному технократу Геннадієві — студентові факультету холодної обробки металів Микола не хоче вірити його словам про те, що «святості зникають із життя і їх місце все більше вдирається цинізм», хоч достеменно знає, як убога антихудожність шалено виступає проти всього людяного, прекрасного в житті, проти всього українського. Ось чому невгамовний студент уперто шукає спадщину віків, щоб пізнати корені невмирущої сили рідного народу. Баглай — лютий ворог диких і цинічних споживачів життя типу Таратут, Обручів та Ер. Це вони влаштували в соборі п’яну оргію. І зупинив її своїм блискавичним втручанням Микола, мало не поплатившись за це своїм життям.
Образ Марусі Чурай
Образ Марусі Чурай — це образ з легенди, ми не знаємо достеменно, чи жила вона насправді. Найімовірніше Маруся Чурай справді жила на Полтавщині у XVII ст., складаючи пісні, яких співала вся країна, а деякі з них співають і досі.
Якою видається читачеві Маруся? Це дівчина, яка мала дар від Бога: не тільки дар співати й складати пісні, але дар кохати, бути щирою та чистою:
Красива я була, правда? Схожа на свою матір.
Смілива я була, правда? Схожа на свого батька.
Співуча я була, правда? Схожа на свій народ.
Напевне, ці рядки чи не найкраще розповідають нам про Марусю Чурай. І саме через ті рядки виникає думка про те, що образ Марусі Чурай є символічним: вона й є в певному сенсі образом народу, з його співучою нескореною й нескоримою душею, з душевною чистотою й несправедливо сповненим страждань життям.
Марусю називають у романі голосом, піснею й душею народу. Вона, напевне, такою і є. На долю дівчини припадає багато випробувань, життя зрештою надламує її душу, вона ніби втрачає свій голос, втрачає здатність жити легко й радіти життю, але душевна чистота, прагнення кращого якщо не для себе, то для свого народу залишається з Марусею до останніх її днів.
Образ Марусі Чурай — образ митця свого часу, який органічно зливається з образом України. Постать реальної дівчини з народу, обдарованої чарівним голосом і поетичним світосприйняттям, виростає до символу, ніби вбираючи в себе духовний потенціал Вітчизни. За словами Івана, Маруся — це голос України, душа її. «Звитяги наші, муки і руїни безсмертні будуть у її словах»,— каже про поетесу Іван Іскра. Таку ж характеристику дає дівчині и гетьман Богдан Хмельницький, який говорить, що «п пісні — як перло многоцвітне, як дивен скарб серед земних марнот».
Справжній митець, Маруся, наділена даром глибше й гостріше за інших відчувати світ, близько перейматися людськими радощами й стражданнями. У свідомості читача образ Марусі Чурай зливається з образом України не лише тому, що її підносять до символу інші герої роману, а передусім через те, що в ній уособлені кращі моральні риси українського народу, його найвищі духовні злети, кращі моральні переконання і судження митця своєї доби, оскільки тема митця і мистецтва проходить через історичний роман у віршах «Маруся Чурай» наскрізно.
Для Ліни Костенко Маруся Чурай — не просто вродлива дівчина з її природним бажанням кохати й бути коханою, щасливою в сімейному житті. Вона — натура творча, а тому особлива. Радощі й жалі простих людей дівчина чутливо вбирає в себе як свої: «Ця дівчина не просто так, Маруся. Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа». Так говорить про героїню Іван Іскра, який розуміє чарівність її вроди, високість душі й талант художника. Йому якраз імпонує саме здатність тонко відчувати, шляхетно поводитися навіть у побуті.
У зображенні головної героїні Ліна Костенко майстерно переплітає особисте і загальнонародне. Усе в романі не просто відбувається на тлі історичних подій: кожен вчинок, кожен характер історично обумовлений. Так, історія сім’ї Марусі, загибелі мужнього батька пояснює багато що у її характері, ставленні до людей і світу. Починається роман сценою суду, в якій виявляється ставлення різних людей до дівчини.
Для одних вона — гордість, душа народу, для інших — убивця. Сама ж Маруся, болісно переживаючи особисту драму, мовчить, не говорить про те, що зілля Гриць випив сам, що те зілля призначалося їй.
Донька Гордія та Горпини Чураїв увібрала в себе все краще, чим наділені були її батьки, увібрала в душу свою, у свій талант усе краще й від рідного народу. Ще змалечку дівчина була наділена, крім надзвичайної вроди, ще й величезним поетичним даром, бо могла, не стараючись і не напружуючись нітрохи, говорити віршами про звичайні, повсякденні, побутові речі. Вірші, за спогадами сучасників і очевидців, так і сипали з неї, рими добиралися легко й природно, маючи під собою багатюще народне джерело. Смерть батька стала очевидно, для дівчини тим поворотним моментом, коли дитячі словесні забавки вилилися в глибинну пісенність душі, у непереборну потребу творити, таку не сильну, як потреба живого дихати, чути, бачити мислити. А доля геніїв нашого народу, як правило, нелегка. Не раз людська підлота, заздрість, підступність, користолюбство трощили, нищили людські долі, топтали ніжний цвіт почуття. І через це пройшла Маруся: безвольний коханий Григорій Бобренко, що під впливом хижої й владолюбної матері залишає дівчину, у яку був закоханий іще з дитинства и з якою разом виріс, і бере собі за дружину Ганну (Галю) Вишняк, племінницю Полтавського полковника Мартина Пушкаря, доньку осавула Федора Вишняка.
Маруся, що чекала Гриця з походу, зберігаючи йому кришталеву вірність, у розпачі звертається у своїх піснях то до Бога, то до людей, то до зрадливця — коханого, але долі повернути не може.
У творі Ліни Костенко отруєння Гриця — трагічна помилка, непорозуміння: героїня підготувала зілля для себе, а хлопець (там він не одружений, а тільки наречении) випадково випив. Пісні ж самої Чураївни, що крок за кроком розгортають перед нами трагедію покинутої, зрадженої, знеславленої дівчини, доводять інше. Сама пісня «Ой не ходи, Грицю та й на вечорниці. » є і розпачливим зойком зболілої, вистражданої душі, и обвинува- чувальним актом призначення вбивці. Якщо пісні «Ішов милий горонькою», «Болить моя головонька від самого чола», «Засвіт стали козаченьки», «Ой Боже ж мій, Боже, милий покидає», «Чи ти, милий, пилом припав», «Шумить-гуде дібровонька» крок за кроком розгортають сторінки трагедії душі дівочої і ницості й зради душі юначої, то пісня «Ой не ходи, Грицю. » є логічним завершенням, крапкою в розвитку їх стосунків.
Доведена до відчаю, Маруся спробувала накласти на себе руки (кинулася із греблі у Ворсклу), але була врятована Іваном Іскрою, хлопцем, що безнадійно, без відповіді був закоханий у неї. А Гриць, не зважаючи на одруження, далі продовжував до неї ходити, люблячи, але знаючи, що за дружину не візьме, бо не дозволить мати. І потім, уже будучи одруженим (у романі цього немає), не полишає нещасну дівчину, ще більше вводячи її в неславу. І неможливість розплутати цей божевільний клубок людських стосунків і почуттів змушує Марусю до останнього, відчайдушного кроку — одним вчинком знищити причину своїх і його страждань. Що і було виконано.
В історичному романі у віршах «Маруся Чурай» дівчину-отруйницю присуджено скарати «на горло» через повішання. Насправді факти свідчать, що була присуджена кара через «усікновення голови» (страшніше й жорстокіше!). І в останній момент, уже біля плахи, вірний козак Іван Іскра привозить від самого гетьмана Богдана Хмельницького наказ про скасування кари і заборону надалі без гетьманової згоди карати будь-кого «на горло».
Чураївна залишається живою, але вона вже мертва, душа її вмерла разом із коханим і похована разом із ним, а тлінна оболонка довго на сім світі не затримається, бо тіло без душі — ніщо.
І ота пісня стала її останньою піснею, бо мертва душа шедеврів уже не створить. Історія зазначає, що після Грицевої смерті та суду, що засудив дівчину до смертної кари влітку 1652 р. Маруся Чурай прожила ще рік і померла від сухот 1653 р. Так людська підступність і злоба погубила чарівний цвіт української піснетворчості, українську Сафо, як називали її літературознавці, що прожила на світі неповних 28 років.
Та вічно молодими, нев’янучими, свіжими залишаються її пісні, як і трагедія любові, вилити в них. Це саме та мить геніального осягнення, коли суто особисте, інтимне стає всезагаль- ним, вселюдським, а краса душі і почуття сприймається на висотах національної культури. Одна із багатьох, і, в той же час, одинока Маруся Чурай. Дівчина з легенди.
Образ Володьки Лободи (за романом Олеся Гончара «Собор»)
Той будує, той руйнує.
Т. Г. Шевченко «Сон»
«Чи світ іде до того. що на арену виступають тільки двоє: Руйнач і Будівник. » — говорить професор Яворницький у романі О. Гончара «Собор».
Будівники зводять величні споруди, вирощують сади і хліб, творять красу, захищають добро, бережуть собори людських душ. Руйначі нищать природу, паплюжать красу, прагнуть перетворити людські душі на купу цегли, або зовсім її знищити. Будівельників значно більше, тому світ живе і розквітає. А «зайнятий руйнуванням неминуче деградує».
Яскравим представником Руйначів виступає в романі О. Гончара «Собор» «висуванець», «батькопродавець» і духовний пігмей Володька Лобода.
Володимир — син старого сталевара, чесної і мудрої людини. Але він потрапляє в абсолютну залежність від «наркотику владолюбства, героїну кар’єризму», стає своєрідним Геростратом нашого часу.
Кажуть, що все ліпше пізнається у порівнянні. Роман «Собор» «населений» прекрасними людьми, і саме в порівнянні з ними ми так виразно бачимо жалюгідність цього зачіплянського «генія», який чого тільки не вигадував (і «кімнати щастя», і вікторини, і карнавали, і навіть кольоретки для цукрових коробок) аби висунутися, догодити начальству! Ця людина, не маючи власного світогляду, постійно прагне вловити настрій вищих інстанцій: «. кортіло «генієві» наперед вгадати, як той поведеться в питанні про собор, щоб і собі відповідно відкорегувати паруси».
Контраст між Будівниками і Руйначем Володькою Лободою відчувається в усьому.
Для перших кохання — основа життя, продовження роду людського. Для Володьки його ніби не існує — у дівчині він бачить красиву річ, яку ще треба «шліфувати» під свій смак.
Будівники близькі до природи, Лобода-старший закликає кожного посадити дерево, у той час як Лобода-молодший збирається чи то затопити, чи то висушити плавні, байдуже, що саме, аби привернути до себе увагу начальства.
Будівники не втрачають історичної пам’яті, вони знають своїх предків і шанують їх. Яворницький ризикував життям, щоб врятувати козацький музей, уся Зачіплянка обурювалася через зникнення таблички -«паспорта» з історичної пам’ятки — собору. А Володька лобода? У нього руки сверблять перетворити цю прекрасну споруду на купу цегли, бо на його думку собор — «мотлох віків». Існування ж собору ніби підкреслює ницість і дріб’язковість його власної душі.
Важливу роль відіграє в житті людини прекрасне. а хіба це здатен зрозуміти такий-от «висуванець»?
Світ творять трударі. Старі сталевари в будинку інвалідів не можуть сидіти склавши руки, і працюють у своєму підсобному господарстві. Як до творчості ставиться до власної ливарської праці Іван Баглай. Микола Баглай та Олекса-механік прагнуть створити димоуловлювачі, щоб люди дихали чистим повітрям. Єлька пестить колоски, вирощені її подругами.
А що робить Володька? Лише метушиться, сьорбає юшку з браконьєрами та робить капості порядним людям.
То який же ж слід залишиться після нього на землі? Хіба що з тих, що їх хочеться витерти з чистої підлоги брудною ганчіркою.
Людину людиною роблять доброта і чуйність. Старий Лобода відчуває тяжкий настрій незнайомої дівчини і прагне їй допомогти, у той час, як його горе-син брутально ображає старого вчителя. Ставлення Володьки до рідного батька теж яскраво характеризує його як Руйнача. Спочатку він бере старого Лободу до себе, але — чому? «Біля мене будете, тату, а то скажуть, наче у вас і сина нема! А ви ж заслужений металург, з вашою славою і мені легше. » — пояснює він. Та навіть така «добра справа» виявилась для нього надто складною — невдовзі з вражаючою легкістю Володька відправляє батька до будинку ветеранів і навіть майже не навідується до нього.
«Казали колись, . що в людини на плечі, і на лівім, і на правім, сидить невидимий. товариш Дух, так його назвемо. Один підказує: роби добро, а другий у друге вухо нашіптує, підбиває на зло. » — говорить у романі Гончара старий Нечуйвітер. Питання в тому — кого саме слухатиметься людина.
Добро і зло споконвіку в двобої. Від самого створення світу виникли протилежності: Бог і диявол, Авель і Каїн, любов і ненависть, воля і рабство, добробут і злидні, творчість і руйнування. Але ми бачимо в романі, що Будівників усе ж таки більше.
Тож давайте прислухатись саме до доброго «товариша Духа». Не варто наслідувати прикладу Володьки-«висуванця». Тоді нам вдасться зберегти найпотрібніше — собори нашої душі.
Образ Мини Мазайла
Мина Мазайло – українець за походженням, міщанин, харківський службовець. Він вирішує змінити своє українське «плебейське» прізвище на щось більш милозвучне, російське. Він вважає, що саме прізвище стає на заваді його щастю, не дає отримати підвищення на службі, що через прізвище оточуючі ставляться до нього без належної поваги тощо. Для Мини українське прізвище – показник низького походження, ніби натяк на «другосортність» людини. Він легко забув свій славний козацький рід, бо в його міщанському оточенні та соціальній ситуації того часу (а це вже радянські часи, які пропаганду вали зовсім інші цінності) це було неактуально.
При цьому Мина як особистість не являє собою нічого видатного. Він далеко не розумний, ми нічого не знаємо про його здібності чи таланти. Ми бачимо його лише одержимим глупою ідеєю, без почуття гідності, чванливим та сварливим. Він смішний у своєму прагненні змінити життя на краще лише змінивши прізвище та глухий до аргументів проти його ідеї.
Українізацію він сприймає як спробу зробити його «провінціалом, другосортним службовцем і не давати мені ходи на вищі посади». Він, його дружина та дочка смішні, бо відхрещуючись від усього українського, виставляючи себе «руськими», вони разом з тим навіть не вміють правильно розмовляти російською мовою.
Наприкінці п’єси з ним трапляється зовсім парадоксальний курйоз – його звільняють з посади «за регулярний опір українізації».
источник
Урок № 22 О. ДОВЖЕНКО «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА». ОПИС ВРАЖЕНЬ МАЛОГО САШКА, українська література, 6 клас
Мета: продовжити роботу над опрацюванням змісту твору О. Довженка «Зачарована Десна», з’ясувати поєднання у творі реального й уявного, знаходити в тексті описи вражень хлопчика про довкілля (хмари, небо, птахи), коментувати їх; охарактеризувати головного героя твору; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, логічне мислення; вміння співставляти, порівнювати, робити висновки, грамотно висловлювати свої думки, почуття, спостереження; формувати кругозір, світогляд; виховувати любов до рідного краю, краси природи, повагу до батьків, творчості О. Довженка; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: картини із зображенням рідної природи, бібліотечка творів письменника, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).
ХІД УРОКУ № 22 О. ДОВЖЕНКО «ЗАЧАРОВАНА ДЕСНА». ОПИС ВРАЖЕНЬ МАЛОГО САШКА, українська література, 6 клас
I. Організаційний момент
II. Актуалізація опорних знань
Бесіди за питаннями:
- Що вам відомо про казку як літературний жанр, її особливості?
- Чого вчать нас казки?
- З якою метою у творах художньої літератури письменники згадують казкових героїв, події?
- Який художній засіб використав О. Довженко у назві свого автобіографічного твору?
- Через що таким важливим у багатьох художніх творах є вирішення питання взаємозв’язку людини і природи?
- Чи спостерігаєте ви за навколишнім світом? Які ваші враження від цього?
III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності учнів
IV. Основний зміст уроку
В людських серцях незаймані глибини своїм він серцем глибоко проник — співець краси, природи і людини, душі людської дивний чарівник.
І. Гончаренко
Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем.
Та й не тільки митцем.
О. Довженко
Щасливий я, що народився на твоєму березі…
О. Довженко
1. Вступне слово вчителя
О. Довженко від природи мав високорозвинене, витончене естетичне почуття, глибоко розумів суть і значення зовнішньої, тілесної і внутрішньої, душевної краси людини та краси і величі рідної землі. Це дорогоцінне почуття і розуміння він успадкував од своїх батьків, од народу, а потім розвинув, удосконалив його у процесі навчання, переважно шляхом самоосвіти, на основі творчої практики, напруженої творчої діяльності.
Він мав незвичайну здібність спостерігати, ясно бачити, сприймати і фіксувати в пам’яті розмаїті естетичні явища життя.
2. Опрацювання образу Сашка
2.1. Сашко — головний герой кіноповісті.
Збагачений чималим життєвим і творчим досвідом, шістдесятирічний письменник показує життя дореволюційного українського села і його людей так, як їх сприймав колись малий Сашко. Довженко ніби дивиться на них очима наївного хлопця, характеризує і оцінює їх, виражає естетичне ставлення до них з позиції розумної дитини. Проте письменник, людина старшого віку, бачить не тільки те, чого Сашко не помічав, не брав до уваги. Погляди автора, його життєва позиція інші, вони відбивають вищий рівень суспільно-політичної та естетичної свідомості порівняно зі свідомістю Сашка. Автор-оповідач кіноповісті дивиться на своїх героїв і на самого Сашка з почуттям замилування і здивування, з теплим усміхом, помічаючи не тільки все гарне, прекрасне в них, а й їх вади, недосконалості їхніх натур. Тому з таким сердечним гумором письменник згадує про те, як Сашко смакував усякими ласощами на городі, повиривав зовсім молоду, дрібненьку морковицю, як малий грішник злякався страхітливих прабабиних прокльонів і каявся в гріхах, як він прагнув зменшити свій гріх, творячи добрі діла, вшановуючи старших людей, аж поки дід Захарко не вилаяв і не прогнав його геть. Цікавими і радісними видавалися Сашкові всякі події родинного життя — і народження в матері маленької дитини, і смерть прабаби, і клепання коси та виїзд на сінокіс. А які чудові й дивовижні сни народжувались у Сашковій душі і вдома, й на сіножаті, які образи витворювала його багатюща уява.
Пізнання світу для малого хлопчика забарвлене поезією відкриття, поезією новизни, поезією мрії, кращими традиціями народної творчості, втіленої в образі яблукатого коня.
Згадаймо хоч би сцену, в якій малий шибеник, лежачи в дідівському човні, пригадує різні приємні й неприємні речі: «…Неприємно, коли баба кляне або коли довго йде дощ і не вщухає… Неприємно в одній руці нести велике відро чи полоть і пасинкувати тютюн. Неприємно, як батько приходить додому п’яний і б’ється з дідом, з матір’ю або б’є посуд. Неприємно ходить босому по стерні».
Як бачимо, все неприємне пов’язане в хлопця зі світом злиднів і страждань. І тут же, ніби на протиставлення цьому світові, письменник малює ідилічні картини сільського життя, осяяні романтикою дитячого світосприйняття: «…Приємно обнімати лоша… Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу чи ловити щучок руками, скаламутивши воду або дивитись, як тягнуть волока. Приємно знайти в траві пташине кубло. Приємно їсти паску і крашанки …Приємно спати в човні, в житі, просі, в ячмені, у всякому насінні на печі» і т. ін.
2.2. План характеристики образу Сашка.
1. Оповідач у «Зачарованій Десні» — сам письменник, який виступає і як автор, і як герой твору — маленький Сашко.
1) любов до тварин, природи, музики, співів. («Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси… Високий, чистий дзвін коси передвіщав мені радість і втіху…»; «Любив пташиний щебет у саду і в полі. Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі. Любив плескіт води весняної»; «…Любив співи дівочі, колядки, щедрівки, веснянки, обжинки…»)
2) приємне і неприємне в розумінні хлопця;
3) повага до батьків, людей похилого віку;
4) ставлення до народних свят, прикмет, обрядів, вірувань.
7) здатний до фантазування;
4. Майстерність Довженка-письменника.
2.3. Обговорення образу Сашка за питаннями:
- Яким ви уявляєте собі малого хлопця?
- Як Сашко ставився до своєї родини?
- У чому був перший гріх Сашка? Чим він хотів його виправдати?
- Чим пояснити те, що Сашкові все було доволі цікавим?
- Що цікавого дізнався Сашко, перебуваючи на косовиці?
- Чим саме чарувала Десна малого хлопця? («А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці. Стрибаю з кручі в пісок до Десни, миюся, п’ю воду. Вона ласкава, солодка…»)
- Чому розмова коней схвилювала Сашка? Що про це свідчить?
- Як Сашко сприйняв вперше вчителя? Чи потрапив він до школи? Чому?
- Чи виправдалися слова вчителя по відношенню до Сашка?
- Чому, на ваш погляд, О. Довженко написав цей автобіографічний твір?
3. Реалії життя та уяви Сашка
3.1. Романтизм дитячого світу Сашка.
Не оминаючи страждань від нестатків, прабабиних прокльонів і бійок, Довженко романтизує дитячий світ Сашка, «ловкого хлопчика, святої душечки». Були в тому світі гіркі прикрощі і неприємності, але були й справжні дива: втаємничене слухання незрозумілої книги, поява лева на березі ріки, розмова коней і «ворони, що завідувала погодою». Наслухавшись колядок, малий Сашко обнімає уві сні свого яблукатого коня, не схожого на реальних шершавих конячинок. Він дає собі слово «ніколи не продавати його ні за які скарби». Це кінь — мрія, право людини на гарну фантазію. «Так і не продав я його по цей день, — міркує Олександр Петрович. — Ой, коню, не продам я тебе! Як би часом не було мені трудно… »
3.2. Бесіда за питаннями:
- З якою метою письменник уводить у твір уявне? Що саме?
- Як цей твір пов’язаний з усною народною творчістю?
- Що означає воронячий крик? («Вона бездоганно вгадувала наближення дощу чи грому ще при безхмарному ясному небі»)
- Чому ворону у творі названо «божою птицею»?
- Звідкіль, за уявою хлопця, на березі Десни з’явився лев? («Коли трапилась аварія поїзда під Бахмачем і клітка мандрівного звіринця поламалась, виплигнув він на волю»)
- Як же склалася подальша доля лева? (І десь коло Спаського вбили його стражники»)
- Що вам відомо про колядки як жанр усної народної творчості? Яких колядок наспівали дівчата Сашкові?
- Який кінь привидівся Сашкові? («А кінь у яблуках, шия крута, червона стрічка в гриві, одспівує мені на вухо…»)
- Чому автор відмовляється продати цього коня за будь-яких обставин? («Ой коню, коню, не продав я тебе. Як би часом не було мені трудно, як турки й татарва не обступали на торгу мене, не розлучуся з тобою ні за яку ціну»)
- Як же хлопчик сприймає довкілля (хмари, небо, птахи)? (Чого тільки не бачив я на самому лише небі! Хмарний світ був переповнений велетнями і пророками. Велетні і пророки невпинно змагались у битвах, і дитяча душа моя не приймала їх, впадаючи в смуток…; …Я пливу за водою, і світ пливе наді мною, пливуть хмари весняні — весело змагаються в небі, попід хмарами лине перелітне птаство — качки, чайки, журавлі. Летять чорногузи, як чоловіки у сні…)
- За що ж так хлопець полюбив Десну? Чому вона для нього є зачарованою?
4. План твору О. Довженка «Зачарована Десна»
- Хата, город, погрібник.
- Дід Семен любить сонце.
- Розповіді діда Семена.
- Кашель діда.
- Сашко на городі у моркві. Шкода.
- Прабаба Марусина. Її вічні прокльони.
- Опис хати. Картина божого суду.
- Сприймання картини хлопцем.
- «Покаяння» хлопця.
- Сашко у дідовій шапці ісповідує свої «гріхи».
- Спогади письменника про свого батька, матір, їх сварки, бійки.
- Смерть старших братів: Лавріна, Сергія, Василя, Івана.
- Портрет батька.
- Смерть прабаби Марусини. Радість Сашка.
- Старці.
- Ставлення батька до старців.
- Весна. Повінь. Село. Загребелля плаває у воді.
- Паска. «Парахвія» освячує паски.
- Спогади про своє село, що згоріло у війну.
- Косовиця. Сашко на Десні.
- Бійки на косовищі.
- «Ворона фамільна» передбачає погоду.
- Качка з каченятами.
- Лев на березі Десни.
- Коні Мурай і Тягнибіда.
- До школи. Учитель Леонтій Созонович Опанасенко.
- Ставлення письменника до свого минулого, вдячність цьому минулому.
- Гімн «незайманій дівиці Десні».
V. Закріплення вивченого матеріалу
1. Опрацювання тестових завдань
1. Починаючи твір, О. Довженко захоплюється:
а) красою річки Десни;
б) конем, що випасався неподалік від лісу;
в) добробутом власної городини.
2. Кому з героїв твору належать слова: «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проїзростало»?
3. Діти боялися лазити у кущах бузини і ще якихось невідомих рослин, бо:
а) вважали їх отруйними;
б) там водилися гадюки;
в) у них можна було заблукати.
а) на гетьмана;
б) Бога;
в) Тараса Бульбу.
6. Мати Сашкова не любила діда Семена, бо:
а) вважала його за чорнокнижника;
б) у нього був складний характер;
в) любив багато випивати.
7. Про кого автор зазначає, що він був «добрий дух лугу і риби»?
а) Про батька Сашка;
б) діда Семена;
в) Сашка.
8. Який художній засіб використано О. Довженком у рядку: «…брав їх з води прямо руками, як китайський фокусник»?
а) Метафору;
б) епітет;
в) порівняння.
а) молитися Богу;
б) співати народні пісні;
в) лежати на погребі під сонцем.
10. Старі люди по дідовому кашлю:
а) дізнавалися про його місце знаходження;
б) про врожай цього літа;
в) вгадували погоду.
11. Яку шкоду вчинив Сашко, перебуваючи на городі?
а) Витоптав огірки;
б) повиривав моркву;
в) поламав весь соняшник.
12. Баба Марусина, мати діда Семена, любила:
а) вишивати хрестиком;
б) розповідати внукові казки;
в) проклинати все і вся.
13. Батьківська хата майбутнього письменника була схожою:
а) на стареньку білу печерицю;
б) невеличкий хлівець;
в) рибацьку халупу.
14. Якої картини не було в Сашковій хаті?
а) Почаївська лавра;
б) Андріївська церква;
в) вигляд Новоафонського монастиря.
15. Який представник нечистої сили згадується у творі?
а) Русалка;
б) домовик;
в) потерчата.
16. Пісня, яку баба творила про Сашка, нагадувала:
а) колядку;
б) щедрівку;
в) коломийку.
17. Крамаря Масія не любили через те, що він:
а) був не завжди привітним;
б) обдурював усіх, хто тільки до нього не заходив;
в) пропонував неякісний товар.
18. Намагаючись позбавитися від власного гріха, Сашко вирішив:
а) ходити і з кожним вітатися, знімаючи капелюха;
б) допомагати батькові збирати скошену траву;
в) доглядати худобу.
19. Що, на думку Сашка, вважалося неприємним?
а) Дивитись на великий вогонь;
б) обнімати лоша;
в) бродити по теплих калюжах після грому і дощу.
20. Найбільше малий Сашко полюбляв:
а) пташиний щебет;
б) музику клепання батьком коси;
в) плескіт весняної води.
21. Брати Сашка дуже рано померли:
а) від чуми;
б) отруєння грибами;
в) пошесті.
22. Батька за його красу Сашко порівнював:
а) з античною статуєю;
б) божим храмом;
в) квітучим весняним садом.
23. Як батько називав своїх діточок?
а) Соловейками;
б) соколиками;
в) сизокрилими орлами.
24. За характером мати Сашка була:
а) спокійною;
б) гонористою;
в) врівноваженою.
25. Хто з героїв «мав вигляд переодягненого у поганючу одежу артиста імператорських театрів, співать не вмів»?
а) Старець Богдан Холод;
б) дід Захарко;
в) батько Сашка.
26. У минулому батько Сашка був:
а) козаком;
б) січовим стрільцем;
в) бурлакою.
27. О. Довженко зазначає у творі, що «жили ми в повній гармонії з…»:
а) усіма сусідами;
б) з силами природи;
в) усім селом.
28. У чому виявився «дошкільний героїзм» Сашка, за який, напевно, послали б до Артеку?
а) Допоміг людям похилого віку;
б) рятував людей, худобу під час повені;
в) брав участь у ліквідації пожежі.
29. Яке церковне свято згадується у творі?
а) Пасха;
б) Різдво;
в) Вербна неділя.
30. З яких прикмет Ярема Бобир заздалегідь дізнався про наближення повені?
а) Взимку миші втекли з клуні й кошари;
б) зграя ворон тривалий час літала над хатою;
в) увечері скиглив собака.
31. У чому призначення митця, на думку письменника?
а) Розважати і висміювати людей;
б) відображувати життя як найвеличніше благо;
в) допомагати ближньому.
32. Мати не пускала Сашка на косовицю з батьком, бо вважала, що він:
а) потрапить до рук розбійників;
б) утопиться в Десні;
в) заблукає в лісі.
33. Дід і прадід Сашка не любили заліза, бо воно, на їх думку:
а) приносить нещастя;
б) притягує грім;
в) не лікує людей.
34. Чому виникла сварка між батьком, дядьком і дідом Сашка на косовиці?
а) Не могли поділити скошену траву;
б) не порозумілися у політичних поглядах;
в) кожний намагався довести власну силу.
35. Яка пташина віщувала про зміни погоди?
а) Жайворонок;
б) ворона;
в) голуб.
36. Найбільша обдарованість дядька Самійла виявилася під час:
а) полювання на рибу;
б) обробки землі;
в) сінокосу.
37. Який художній засіб використано автором у вислові з твору: «Дивлюсь у воду — місяць у воді сміється»?
а) Епітет;
б) метафору;
в) порівняння.
38. Яка надзвичайна тварина з’явилася на березі Десни за уявою хлопця?
39. Звідкіля з’явилася ця тварина?
а) Втекла з клітки, коли та поламалася;
б) спеціально випустили біля Десни, щоб вона розмножувалася;
в) залишили працівники цирку, бо вона була хворою.
40. Чим закінчилася прогулянка дикої тварини вздовж річки Десни?
а) Її вбили;
б) посадили знову у клітку;
в) спіймали і продали циркачам.
41. Коні в господарстві Сашкового батька були різні, бо батько:
а) міняв їх на ярмарку;
б) потайки крав у циган;
в) отримував того чи іншого коня за виконану роботу.
42. Через що були худі коні в господарстві батька Сашка?
а) Він дуже бив їх;
б) був поганий корм;
в) не робилися відповідні щеплення.
43. Про що відбулася розмова коней, яку підслухав Сашко вночі?
а) Негативне ставлення господаря до них;
б) хвалькуватість про красу кожного;
в) чарівність Десни.
44. Сашко ніколи не бив коней, бо:
а) боявся, що ті вдарять його копитом;
б) вважав, що це принесе нещастя;
в) співчував їх нелегкій долі.
45. Який обряд зимового циклу згадується у творі?
а) Колядування;
б) посівання;
в) щедрування.
46. Що уявляв собі Сашко під час співу дівчат?
а) Красу зачарованої Десни;
б) як він буде продавати коня у яблуках;
в) ворону, яка приносить щасливі новини.
47. Які риси характеру притаманні вчителю Леонтію Созоновичу Опана-сенку?
а) Добрий і чуйний;
б) тихий і врівноважений;
в) нервовий і сердитий.
48. Сашко порівнював Л. С. Опанасенка:
а) з генералом;
б) мудрим вороном;
в) паном.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 0,25 бала.
2. Робота на картках
1. У чому, на ваш погляд, вбачає щастя О. Довженко (за твором «Зачарована Десна»? Надаючи відповідь, посилайтеся на зміст кіноповісті.
2. Доведіть, що батько Сашка займав особливе місце в душі хлопця. Власну думку обґрунтуйте.
3. Закінчуючи твір, О. Довженко називає Десну:
а) святою і чистою;
б) глибокою і повноводною;
в) сріблястою і чарівною.
1. Обґрунтуйте думку про те, що «Зачарована Десна» — це сповідь автора, хвилююча розповідь про власне дитинство і водночас про народ, про Україну, про невмирущість людського оптимізму.
2. Прокоментуйте, що мав на увазі О. Довженко, говорячи про свого діда так: «Він був наш добрий дух лугу і риби».
3. «Найбільше, чого відпустила батькам доля… :
а) «радості і добробуту»;
б) «нещасного життя»;
в) «тяжкої праці».
1. Чим пояснити, що твір О. Довженка «Зачарована Десна» — книга життя. Власні міркування обґрунтуйте.
2. Чому О. Довженко характеризує прокльони прабаби Марусини як «творчість її палкої, темної, престарілої душі»?
3. На яке питання вчителя не зміг відповісти Сашко?
а) «Скільки тобі років?»;
б) «Чи знаєш ти таблицю множення?»;
в) «А как зовут твоего отца?»
1. Висловіть власну думку, чому герої твору О. Довженка «Зачарована Десна» — уособлення моральної краси і духовної величі трудової людини.
2. Що намагався передати О. Довженко у творі епізодом розмови двох коней? Як це сприйняв малий хлопець?
3. Яку оцінку вчитель дав Сашкові, трохи поспілкувавшись із ним?
а) «Добре обізнаний хлопець»;
б) «Ні, йому слід навчитися читати»;
в) «Не развитой».
1. Дослідіть, як у творі «Зачарована Десна» О. Довженка прослідковується вплив природи на світогляд малого Сашка, його поведінку, риси характеру.
2. Вмотивуйте, що «Зачарована Десна» — це гімн людині, яка своїми мозолястими руками вирощує хліб і творить добро.
3. Про чиї руки О. Довженко у кіноповісті висловлюється так: «…такі ніжні, що, напевно, нікому і ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові»?
а) Прадіда Тараса;
б) діда Захарки;
в) прабабусі Марусини.
1. Дайте оцінку гріху, який учинив Сашко? Чи зміг він його спокутувати? Власну думку обґрунтуйте.
2. Прокоментуйте розмову Сашка з учителем. Чи згодні ви з думкою вчителя стосовно його оцінки, даної хлопцю?
3. Яку картину купила мати за курку на ярмарку?
а) Страшного божого суду;
б) викуп жінки з кріпацтва;
в) Київська Лавра.
VI. Підсумок уроку
Чого вчить нас цей твір? (Любити працю, природу, поважати батьків, шанувати старість; учить нас добру, правді, людяності, патріотизму.)
VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів
VIII. Домашнє завдання
Знати ідейно-художній зміст твору Л. Костенко «Кольорові миші», дібрати інформацію про творчість поетеси.
источник