Наддесення. Місячні ночі над річкою, світ дитячої чистоти і святості, що з такою силою відбився в «Зачарованій Десні». «Далека красо моя! — звертається Олександр Довженко до річки, та й не тільки до неї. — Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах. «
Через увесь твір проходить образ Десни, сприйнятої «зачарованими» очима малого Сашка. Поезію дитинства творить Олександр Довженко у своїй кіноповісті. В одних рядках — люди, в інших — природа. А яка чарівна вона навкруги Десни! Природа у «Зачарованій Десні» живе, безперервно змінюється.
Блискуче відтворена Довженком природа змінюється паралельно з настроями героя, виступає емоційним акомпанементом до його відчуттів: «Світ одкривається перед ясними очима перших літ пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу гармонію, людяну, дорогоцінну». Той невеликий клаптик землі біля Десни — такий собі земний рай, що його Довженко не бачив більше ніде в світі в своєму дорослому житті. Як там пахнуть стиглі яблука й огірки, а яка музика бринить, коли клепають косу! А яка там щедра природа! Через світосприйняття малого Сашка письменник змальовує картини сінокосу, багатство літа: «Прокидаюсь на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами. А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці. І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба. «
Серед цієї розкішної природи на березі чарівної Десни живуть люди — працьовиті, мудрі, талановиті. Щастя матері Сашка у праці біля землі, для неї немає більшої радості, як бачити, що із землі «вилізає всяка рослиночка». Щастя батька — у любові до своїх дітей, до рідного краю, до природи, до праці. Сашків дід Семен — «добрий дух лугу», що має потаємний зв’язок з природою, вміє розмовляти з кіньми, телятами, з травами, старою грушею і дубом — з усім живим, що «росло і рухалось навколо». В любові до природи і праці виховували Сашка. Живучи в органічній єдності з природою, хлопчик милується нею, намагається осягнути її розумом. Тому і вважає свого собаку Пірата членом родини, тому і знає, що ворона-просвісниця не тільки «завідує погодою», але й знає кожного, «як облупленого».
У співжитті з природою люди багатшали душею, чистішали помислами. І зоряні ночі під час сінокосу, і плескіт весняної води, і, звичайно, красуня Десна, свята ріка незабутніх Сашкових мрій, — все це, безперечно, проніс Олександр Довженко через своє життя. Дуже точно визначив зміст кіноповісті Максим Рильський: «Зачарована Десна» — це задушевна лірична сповідь, по вінця наповнена любов’ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорботним минулим і з її великим і радісним майбутнім».
источник
Кіноповість «Зачарована Десна» не має чіткого сюжету. Вона складається з окремих спогадів, що нагадують новели, які розповідають про буденне життя людей-хліборобів, про їхню важку і важливу працю. На початку твору автор зазначає, що до роботи над «Зачарованою Десною» його змусила взятися туга за рідною землею (про яку він не раз писав у своєму щоденнику).
Одне за одним виринають із його спогадів мати, що вміла виростити кожну рослину з любов’ю, схожий на Бога дід Семен, який читав церковні книги, прабаба Марусина, що понад усе любила проклинати всіх і вся.
Дитиною Сашко любив фантазувати. Він яскраво уявляє все, про що тільки почує від інших людей чи пізнається з книжок.
Ще один спогад — смерть в один день одразу чотирьох братів. Горе батька, який втратив синів. Батько був людиною красивою і працелюбною, вмів пожартувати, влучно сказати слово, нікого не боявся. У часи фашистської неволі, коли схожий був на старця, все одно залишався чистим і красивим душею.
Наступний епізод — народження маленької сестрички і смерть прабаби. Рання весна коло Десни, краса природи. На Десні повінь, і батько з Сашком саме на Великдень човнами рятують людей.
Згадка про те, що рідне село було спалене німцями, наповнена гірким почуттям втрати свого наївного дитячого світу.
Яскравими барвами зображено косовицю, на яку Сашко їде разом з дорослими. Селяни починають битися під час розподілу копиць. Дід показує завзятий войовничий норов.
Наступна картина — колядування перед Новим роком. Весь світ здається незвичайною казкою.
- Зачарована Десна (повний текст) ▲ читається майже за 2 години
- Зачарована Десна (стислий переказ) ▲ читається за 6 хвилин
- Зачарована Десна (стисло) ▲ читається за 5 хвилин
- Зачарована Десна (переказ) ▲ читається за 13 хвилин
- Ще 1 твір скорочено →
- «Зачарована Десна» (шкільні твори)
- Як досягається сповідально-поетична стильова тональність кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»?
- Біографія Олександра Довженка
Далі О. Довженко згадує, як його виряджали до школи, як він соромився учителя і той назвав його «неразвитым».
«Було в минулому житті моїх батьків багато неустройства, плачу, темряви й жалю. Неясні надії й марні сподівання знаходили собі могилу в горілці і сварах. А найбільш, чого їм відпустила доля, — роботи, тяжкої праці. Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід, і дід, і батько з матір’ю. Так, ніби всі були народжені для любові і мали талант до неї, таж, певно, не знайшли одне одного і не доглянули, і гнів і ненависть, що були огидні їм ціле життя, підкинула їм ворожка-чарівниця. «
источник
Складні речення мають дві чи більше частин, пов’язаних між собою сполучниковим чи безсполучниковим звязком.
Кількість частин у складному реченні встановлюють за кількістю простих речень. Частини складного речення позбавлені інтонаційно-смислової самостійності, однак складне речення в цілому несе більше інформації.
Складні речення за характером поєднання його частин поділяються на складносурядні, складнопідрядні та безсполучникові.
Частини складносурядного речення поєднуються сполучниками сурядності та незалежні одна від одної. (Усе іде, / але не все минає над берегами вічної ріки.)
Частини складнопідрядного речення поєднуються сполучниками підрядності та залежать за змістом від головного речення.
Частини безсполучникового речення поєднуються за допомогою інтонації.
Складносурядним називається таке речення, у кому частини – сурядні речення – рівноправні і поєднуються інтонацією та сполучниками сурядності. (А літо йде полями і гаями, / і вітер віє, / і цвіте блакить .)
Сполучники сурядності поділяються на:
Єднальні І, ТА, Й, НІ-НІ,АНІ, ТАКОЖ (Реве Дніпро, / й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять.)
Протиставні А, АЛЕ, ТА(у значенні АЛЕ, називається градаційним), ПРОТЕ,ЗАТЕ, ОДНАК (Скоро казка мовиться, / та не скоро діло робиться.)
Розділові АБО, ТО, ЧИ, ХОЧ, ТО –ТО, НЕ ТО – НЕ ТО, ХОЧ – ХОЧ, АБО – АБО (Чи що було сьогодні, / чи нічого не було.)
Єднальні сполучники виражають одночасність, послідовність подій та читаються частини складносурядного речення з перелічувальною інтонацією.
Складносурядні речення з протиставними (або зіставними) зв’язками називають події, що протиставляються, йдуть усупереч одна одній, або події або явища, які існують паралельно і зіставляються і вимовляються із відповідною інтонацією.
Складносурядні речення з розділовими зв’язками передають події, які чергуються або виключають одна одну, речення читаються із роздільною інтонацією.
Розділові знаки між частинами складносурядного речення.
Кома ставиться перед сполучниками сурядності: і (й), та, а, але, зате, проте, однак, аби, чи, ні-ні, то-то, або- або, не то – не то, чи то – чи то. (А падолист гуде, дзвенить,/ і всі стежки тепер лежать у золоті листу.)
Кома не ставиться у складносурядних реченнях:
- З неповторюваним сполучником і (й) та (в значенні і), чи, або, якщо вони мають спільний другорядний член речення, що стосується обох простих: (Вдалиніхиталисядерева / і синів задуманий прибій.)
- Обидві частини складносурядного речення однотипні (називні, безособові, окличні або питальні): (До кого япригорнувся / і хтоприголубить?)
Крапка з комою ставиться між ускладненими (в яких уже є розділові знаки) або далекими за змістом частинами складносурядного речення: (Накрив очі осокою, а ніженьки китайкою; / а в головах ворон кряче, / а в ніженьках коник плаче.)
Тире ставиться між частинами складносурядного речення, коли друга частина виражає висновок, наслідок і вимовляється з різким підсиленням голосу. (Туман уже піднявся – / і небо стало сірим.)
Складнопідрядне речення – це речення, що складається із двох або більше частин, одна з яких головна, а інші залежні та з’єднаних за допомогою сполучників підрядності. Головна частина є граматично незалежною і підпорядковує собі підрядні речення. Підрядні речення можуть пояснювати окремий член головної частини або все головне речення. (Щоб мову свою рідну їх діти не забули, / їм літери вірменки виводять на піску.)
У головній частині складнопідрядного речення іноді використовують вказівні (співвідносні слова). Це займенники ТОЙ, ТАКИЙ, ВЕСЬ, СТІЛЬКИ, прислівники ТАМ, ТУДИ, ЗВІДТИ, ТОДІ. (Там ,/ де ти колись ішла, / тиха стежка зацвіла.)
За будовою складнопідрядні речення поділяються на :
- З підрядними означальними;
- З підрядними зясувальними;
- З підрядними обставинними.
Підрядні обставинні, у свою чергу, поділяються на місця, часу, способу дії, міри, ступеня, мети, причини, умови, допусту, наслідку.
Складнопідрядним реченням із підрядною означальною частиною називається речення, у якому підрядна частина виражає ознаку предмета, названого у головній частині. (Я лиш інструмент, / (який?) в якому плачуть сни мого народу.)
Для з’єднання частин вживаються сполучники: ЩО, ЩОБ, МОВ, НАЧЕ, НІБИ, ЯК та сполучні слова ЯКИЙ, ЧИЙ, КОТРИЙ, ХТО, ЩО, ДЕ, КУДИ, ЗВІДКИ, КОЛИ. Підрядна частина відноситься до члена речення, вираженого іменником або займенником. Іноді використовуються вказівні слова-займенники у головному реченні (Той умирать щасливо зна,(який саме?) хто зна свого любити брата.)
Сполучні слова можна замінити синонімічними, вони є членами речення, використовуються да уникнення повторень із членом речення головної частини. Це – відносні займенники.
Близькими до означальних є займенниково-означальні підрядні речення, які пояснюють член головного речення, вираженний займенником той , такий, все, кожний, вжитим у значенні іменника. (Те,/ (яке?) що було, /минулося,/ і знову не буде.)
Складнопідрядні речення з підрядною означальною частиною синонімічні з простими реченнями, ускладненими ДІЄПРИКМЕТНИКОВИМ ЗВОРОТОМ. (Я глянув на квіти, / (які?) які були вкриті краплинами роси. – Я глянув на квіти, вкриті краплинами води.)
Проте замінити частини речень дієприкметниковими зворотами не завжди можливо, бо:
- Це зумовлено специфікою самого дієприкметника в українській мові (їй мало властиві форми активних дієприкметників теперішнього часу). (Михайликпобачив двох величних птахів, / (яких?)щокружляли над ним у високості.)
- Іноді як засіб граматичного звязку використовуються слова ДЕ, КУДИ, ЗВІДКИ, КОЛИ, які мають просторовий чи часовий відтінок. (Бачу за морями золоті дороги, / (які?)де припав до неба синьоокий степ.)
- Вірогідність перетворення складнопідрядного речення з підрядною означальною частиною на просте, ускладнене дієприкметниковим зворотом, пов’язана також із формою відмінка сполучного слова (який, котрий). Називний і знахідний відмінки не перешкоджають синонімічній заміні, тоді як інші відмінки таку можливість виключають. (Коней пустили на прибережні луки, / (які?)яких ніколи не торкаласяроса.)
Складнопідрядним реченням із підрядною з’ясувальною частиною називається таке речення , в якому головна частина характеризується змістовою та структурною неповнотою, а підрядна, з’ясовуючи зміст повідомлюваного, доповнює її. (Зовсім не знав Петро, (про що?) що й робити.)
Відповідають на питання непрямих відмінків і відносяться до дієслів у головному реченні, які означають мислення, мовлення, почуття (говорити, запитувати, розповідати, думати, чекати, слухати, бажати а також видно, відомо, потрібно, щасливий, радий, певен тощо).
Для зв’язку частин використовуються сполучники ЩО, ЩОБ, ЯК, НАЧЕ, МОВ, НІБИ та сполучні слова ХТО, ЩО, ЯКИЙ, ЧИЙ, СКІЛЬКИ, ДЕ, КУДИ, КОЛИ. (Стара верба від старості зомліла, забула, / (про що?) що сказав їй водяник.)
Підрядні з’ясувальні частини можуть пояснювати ОПОРНІ СЛОВА (іменні присудки , безособово-присудкові форми (треба, шкода, жаль, відомо, здається) головної частини.
Складнопідрядне речення з підрядними обставинними.
- З підрядними місця (де? куди? звідки?)
Виконує роль розгорнутої обставини й відноситься до речення і в цілому;
( (де?) Де літо маки стеле килимами,/ дитя в городі ходить біля мами.)
розкриває значення прислівників , співвідносних сполучним словам; (Там,/ (де?) куди сонце сідає звечора,/ море розкинулось , море.)
уточнює обставину місця головного речення, виражену прислівником.
З головною частиною підрядні місця з’єднуються сполучними словами ДЕ, КУДИ, ЗВІДКИ, яким можуть відповідати співвідносні слова у головному реченні ТУТ, ТАМ, ДЕСЬ, ТУДИ, КУДИСЬ, ЗВІДТИ, що виступають у ролі обставини головної частини. ( (де?) І куди було в садку в садку не гланеш, / десь поміж яблунь, груш, кущів порічки й агрусу неодмінно біліла і його сива голова.)
- З підрядними часу (коли? як довго? відколи? доки? на який час?)
- Конкретизує, розкриває зміст співвідносного слова, яке виступає в головному реченні в ролі обставини часу; (Дарки Степанне бачив відтоді,(відколи?)як їхню землю ділили.)
- Уточнює обставину часу головного речення, виражену прислівником; (Ялюблю їхати на поле тоді, / (коли?)як нивизеленіють.)
- Виконує функцію відсутньої в головному реченні обставини часу (Поки сію – / живу.)
Підрядна частина поєднується з головною за допомогою за допомогою сполучників КОЛИ, ЯК, ПОКИ, ДОКИ, ВІДКОЛИ, ТІЛЬКИ ЩО, ЯК ТІЛЬКИ, ЛЕДВЕ, ЛИШ, ЛИШЕ, СКОРО, ЩОЙНО
Складеними сполучниками В ТОЙ ЧАС ЯК, ПІСЛЯ ТОГО ЯК, ПЕРЕД ТИМ ЯК, ДО ТОГО ЯК, З ТОГО ЧАСУ КОЛИ
Сполучними словами ПОКИ, ДОКИ, ВІДКОЛИ, З ТОГО ЧАСУ ЯК, ДО ТОГО ЧАСУ ЯК, ЯК ТІЛЬКИ, ТІЛЬКИ ЩО, СКОРО, ЛЕДВЕ
Підрядна частина відповідає на питання Як? Яким чином?
Підрядна способу дії вказує на характер або спосіб проходження дії або стану головної частини речення. ( А злива так само почала відходити , / (як?) як і надійшла.)
Підрядна міри або ступеня дії вказує на міру чи ступінь вияву дії в головній частині речення. (Розіслався широкий степ, широкий на всі боки, / (у якій мірі?) скільки можна було скинути оком.) ( Хотіла я вийти у чистеє поле, припасти лицем до сирої землі і так заридати, (наскільки?) щоб зорі почули.)
Підрядні порівняльні частини складнопідрядного речення слід відрізняти від порівняльних зворотів, які становлять собою частину простого речення і не мають окремої граматичної основи. Підрядні порівняльні частини містять присудок, можуть стосуватися як займенникового прислівника ТАК у головній частині, так і всієї головної частини. (Під стіною проспівав, / (як?) як нерівний дзвін торкнув, / сліпець-дідик з лірою.) Часто порівняльні частини бувають неповними.
З головною частиною підрядна способу дії поєднується сполучниками ЯК, ЩО, ЩОБ, МОВ, НЕМОВ, МОВБИ, НАЧЕ, НЕНАЧЕ, НІБИ, НІБИТО, НІЖ і сполучним словом ЯК, йому може бути співвідносним словоТАК, що виступає в ролі обставини способу дії.
Підрядні частини міри або ступеня з’єднуються з головним реченням сполучниками ЩО, ЩОБ. ЯК, МОВ. НЕМОВ, НАЧЕ, НЕНАЧЕ, НАЧЕБТО, НЕНАЧЕБТО, сполучними словами СКІЛЬКИ, НАСКІЛЬКИ, яким можуть відповідати співвідносні слова ТАК, ДО ТОГО, ТАКОЮ МІРОЮ, ТАКИЙ, ТІЛЬКИ, СТІЛЬКИ, НАСТІЛЬКИ.
- З підрядною мети (для чого? з якою метою?)
Поєднуються з головною за допомогою сполучників ЩОБ, ЩОБИ, АБИ, складених сполучників ДЛЯ ТОГО ЩОБ, ЗАДЛЯ ТОГО ЩОБ, ЗА ТИМ ЩОБ, З ТИМ ЩОБ ( (навіщо?) Для того щоб ознайомитись з будь-яким великим містом, / треба обійти найбільш характерні його вулиці й завулки.)
- З підрядною причини (чому? через що? з якої причини?)
Поєднуються з головною за допомогою сполучників БО, БО Ж, ЧЕРЕЗ ТЕ ЩО, ТОМУ ЩО, У ЗВ’ЯЗКУ З ТИМ ЩО, ЗАТИМ ЩО, парним сполучником А ЩО…ТО. (Я стверджуюсь, / я утверждаюсь, / (чому?) бо я утверждаюсь.)
- З підрядними умови (За якої умови?)
Підрядна частина виражає реальну чи можливу умову,за якої відбувається чи могла б відбуватися дія головної частини. Для зв’язку частин використовуються сполучники ЯКЩО, КОЛИ, ЯК, іноді – РАЗ; для можливої дії КОЛИ Б, ЯКБИ, зрідка – АБИ. ( (За якої умови?) Якщо у лісі багато грибів, / буде сувора зима.)
- З підрядними допусту (незважаючи на що?)
Підрядна частина може поєднуватися із головною за допомогою сполучників ХОЧ (ХОЧА), ХАЙ (НЕХАЙ), ДАРМА ЩО, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ТЕ ЩО. Їм можуть бути співвідносні сурядні сполучники АЛЕ, ТА, ПРОТЕ , ОДНАК. ((незважаючи на що?) Хоч кров проливали,/ а ле волю дістали.)
Підрядна частина вказує на результата або наслідок дії , що випливає з головної. (Місяць, підводячись вгору, пірнає в загустілу хмару, / так що видніється лише срібний край.)
Складнопідрядні речення із кількома підрядними
ПОСЛІДОВНА ПІДРЯДНІСТЬ
Підрядність, при якій перша підрядна частина залежить від головної, друга – від першої, третя – від другої тощо.
Тоді він починав мріяти, бо тільки мрій йому не вистачало, щоб дійти верховин радості, які відкривалися перед ним у ці години (С.Скляренко)
Тоді він починав мріяти (чому?), /
БО тільки мрій йому не вистачало (для чого?),/
ЩОБ дійти верховин радості (яких?), /
ЯКІ відкривалися перед ним у ці години.
НЕОДНОРІДНА ПІДРЯДНІСТЬ
Неоднорідною називається така підрядність, при якій
- Кілька однакових за значенням підрядних частин відносяться до різних членів головної частини;
- Кілька різних за значенням підрядних частин по-різному відносяться до головної частини: одна з частин пояснює один з членів головної частини, а друга – головну частину в цілому.
Якщо не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясному тлі,- змалюй дуби, могутні і крислаті, котрі од вітру гнуться до землі (Л.Костенко)
(За якої умови?) ЯКЩО не можна вітер змалювати, прозорий вітер на ясному тлі,-/
змалюй дуби, могутні і крислаті,
(які?) КОТРІ од вітру гнуться до землі.
Якщо дві підрядні частини з’єднуються єднальним чи розділовим сполучником, то кома між ними не ставиться:
( Знала я, /що скоро сонце зійде і /що казка ночі зникне назавжди.)
ОДНОРІДНА ПІДРЯДНІСТЬ
Підрядність, при якій однакові за значенням підрядні частини відносять ся до доного самого члена головної частини чи до всієї головної частини.
Я люблю, щоб сонце гріло, щоб гукали скрізь громи, щоб нове життя будило рух і гомін між людьми (П. Горецький)
щоб гукали скрізь громи,/
щоб нове життя будило рух і гомін між людьми.
КОМБІНОВАНА ПІДРЯДНІСТЬ
Комбінована підрядність- це підпорядкування різного характеру.
Наприклад, речення «Якби не жовте листя в садках, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо» (І.Нечуй-Левицький) містить спочатку дві послідовні частини, а потім одну паралельну.
Безсполучникове складне речення . Розділові знаки.
частини виражають одночасність або послідовність подій чи явищ
Малі озера блискають незлісно, колише хмара втомлені громи(Л. Костенко).
а) друга частина розкриває зміст першої, доповнює її, конкретизує:
Наснився мені чудернацький базар: під небом, у чистому полі, для різних людей, для щедрих і скнар, продавалися різні Долі (Л. Костенко).
б) друга частина вказує на причину того, про що йдеться в першій:
У душі хлопець непокоївся: весна видалася засушливою (Г. Тютюнник).
а) друга частина порівнюється з першою чи протиставляється їй:
Рада б зірка зійти — чорна хмара заступає (І. Франко). Ще сонячні промені сплять — досвітні огні вже горять (Леся Українка).
б) друга частина виражає наслідок, різку зміну подій чи є висновком: [ ]— [наслідок /висновок].
Повіяв вітер по долині — пішла дібровою луна (Т. Шевченко).
в) перша частина виражає час чи умову: [час/умова] — [ ]
Назвався грибом — лізь у кошик (Нар. тв.).
Ідуть роки — виростають діти (І. Коваль).
крапка з комою
частини не тісно пов’язані за змістом і мають усередині свої розділові знаки
Усміх пославши в останнім промінні, згинуло радісне літо; дощик уїдливий, дощик осінній сіється, наче крізь сито (Г. Чупринка).
СКЛАДНЕ БАГАТОКОМПОНЕНТНЕ РЕЧЕННЯ З РІЗНИМИ ВИДАМИ СПОЛУЧНИКОВОГО ТА БЕЗСПОЛУЧНИКОВОГО ЗВ’ЯЗКУ
Складні речення з різними видами зв’язку
У складному реченні, яке складається з кількох речень, одні з них з’єднуються сполучниками, інші – без сполучників, самою тільки інтонацією.
Комбінації типів зв’язку можуть бути різними і поєднувати різну кількість частин – компонентів:
- В людині велике завжди поєднується з дрібним, і думки її схожі на свіжий пом’ялий обмолот, де разом лежать зерно і полова. (М. Стельмах)
[ ], і [ ]; ( де ). ( Зв’язок між частинами сурядний і підрядний ).
- Навколо світ помолодів, повеселішали дерева, і під мостами у воді таке бездоння березневе. (Л. Талалай )
[ ], [ ], і [ ]. ( Зв’язок між частинами безсполучниковий і сурядний).
Якщо у складному реченні із сурядним і підрядним зв’язками стоять поряд сполучник сурядності та підрядності, то кому між ними треба вживати,коли вилучення підрядної частини не вимагає перебудови всього речення:
Квапливо починав пригадувати щось давнє, і, коли десь там, у своїй пам’яті знаходив себе молодшим чи й зовсім малим , він заспокоювався. (К. Мотрич)
Якщо дві рівноправні сурядні частини, з’єднані єднальними сполучниками і (й), та (і), мають спільну підрядну частину, то перед єднальним сполучником не ставиться кома:
Тільки що Марія розпалила в печі й приставила горщики, у вікнах замиготіла чорна смушева шапка й блиснули чорні брови.
Якщо дві або більше рівноправних сурядних частин поєднані інтонацією, то між ними ставиться кома, а перед завершальною частиною – кома і тире. Цей знак найхарактерніший для мови поезії:
Шевченко й Леся виросли із пісні, до неї Пушкін спраглий припадав, живився Гейне піснею народу, – і хто ж її насмілиться зрубати, під корінь хто безсмертну – підітне ?
У реченнях з різними видами зв’язку, що розпадаються на великі логічні блоки чи однотипно побудовані частини, між блоками чи однотипними частинами ставлять крапку з комою:
Давно це було, ще тоді, як по наших степах широких та пишних не ходили гострі плуги й не краяли скибами зелені груди вільної неньки-землі; ще тоді, як високу запашну траву по степах толочили тільки невеликі отари овець, табуни диких коней, гуртки круторогих биків та турів; ще тоді, як вівчар був сам хазяїн і сам чабан, а про панів і гадки не було, ще земля була нічия, а Божа.
источник
Автор-оповідач говорить, що все частіше його відвідують спогади. Можливо, через довгі роки розлуки з рідною землею, а може, що кожен колись має «усвідомити свою природу на ранній досвітній зорі коло самих її первісних джерел».
Пригадує, який гарний у них був город. Мати, бувало, говорила: «Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало. Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість». Влітку город так переповнювався рослинами, що вони не вміщалися в ньому і лізли за тин. За повіткою росли великі кущі смородини, в яких ховалися кури й, кажуть, гадюки, котрих ніхто ніколи не бачив.
На погребні любив спати дід, який малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая. Дід Семен був високий і худий, з білою бородою, знав письмо і в неділю урочисто читав Псалтир, хоч ні сам, ні слухачі нічого в ньому не розуміли, і це хвилювало, як дивна таємниця. Мати вважала діда чорнокнижником і таки спалила крадькома його книгу. «Дід любив гарну бесіду й добре слово», був добрим духом лугу й риби, котру міг ловити руками.
Одного разу Сашко поліз у тютюн, що якраз цвів, потім до огірків. Подражнив бджіл, але жодна не вкусила, хоч так хотів. Боляче, зате хтось дасть мідну копійку, щоб прикласти до болючого місця, потім на неї можна купити аж чотири цукерки. Набрів на моркву, став висмикувати, але вона була все мала й мала. Тоді посадив увесь рядок назад у землю й пішов по городу, пробуючи все підряд — і мед з квітів, і калачики, і зелені яблука. Шкоду побачила баба, дідова мати, почала лаяти й проклинати хлопця. Взагалі вона була маленька і прудка, од її очей ніщо не могло сховатися. їй можна було по три дні не давати їсти, але без прокльонів вона не могла прожити и дня. Сашкові захотілося в хату, котра була схожа на стареньку білу печерицю, вікна повростали в землю і не було замків. Мати жалілася на тісноту, а малим «простору й краси вистачало». На стіні під іконами висіло багато картин із зображенням монастирів. Та найбільш вражаючою була картина Страшного Божого Суду. Хлопець спочатку жахався картини, а потім звик, «як солдат звикає до грому гармат». Крім того, в їхній сім’ї, на його думку, «майже всі були грішні: дотатки невеликі, серця гарячі, роботи і всякого неустройства тьма-тьмуща, а тут ще фамільна приверженість до гострого слова, тому очі думали інколи про рай, все-таки більше сподівалися пекла внизу картини. Тут уже всі мали свої місця.
- Зачарована Десна (повний текст) ▲ читається майже за 2 години
- Зачарована Десна (стислий переказ) ▲ читається за 6 хвилин
- Зачарована Десна (стисло) ▲ читається за 5 хвилин
- Зачарована Десна (скорочено) ▲ читається за 32 хвилини
- Ще 1 твір скорочено →
- «Зачарована Десна» (шкільні твори)
- Як досягається сповідально-поетична стильова тональність кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»?
- Біографія Олександра Довженка
Батькові чорти наливали в рот гарячу смолу, щоб не пив горілки і не бив матері. Баба лизала гарячу сковороду за довгий язик і за те, що була велика чаклунка. Діда. тримав у руках сам диявол за те, що він чорнокнижник. » Старший брат Оврам теж потрапить у пекло за те, що драв голубів на горищі й крав у піст із комори сало.
Фактично з усієї родини найсвятішим був Сашко. І ось закінчилася його святість. Треба було не чіпати моркви, хай би росла. Малий хлопець став гірко плакати. Заліз у старий човен і почав думати, як поновити свою святість. Пташенята з гнізда не падали, щоб їх рятувати. Вирішив піти на вулицю шанувати старих людей. Взяв стару дідову шапку, щоб було що знімати для пошани, і вийшов за ворота. Там нікого не було, тільки крамар Масій, перед яким шапки скидати не хотілося, бо він обдурював людей. Сашко пішов до діда Захарка, чемно привітався з ним, але той не помітив малого. Хлопець пройшовся ще раз і ще, а дід все не помічав, а тоді так вилаяв, що про спасіння душі годі було й думати.
Сашко дременув додому, заліз у човен і вирішив заснути, адже уві сні ростуть. Лежить і думає, що він такий маленький, а вже стільки неприємних речей знає: «Як неприємно, коли баба кляне або коли довго йде дощ і не вщухає. Неприємно, коли п’явка впивається в жижку, чи коли гавкають на тебе чужі пси, або гуска сичить коло ніг і червоним дзьобом скубе за штани. Неприємно дивитись на великий вогонь, а от на малий — приємно. І приємно обнімати лоша. . Приємно бродити по теплих калюжах після грому й дощу, чи ловити щучок руками. Приємно їсти паску і крашанки. Приємно, коли яблуко, про яке думали, що кисле, виявляється солодким. Ластівок любив у клуні, деркачів — у лузі. Любив співи дівочі, колядки, щедрівки, веснянки, обжинки. Коли б спитав мене хто-небудь, яку я музику любив у ранньому дитинстві, який інструмент, яких музик, я б сказав, що більш за все я любив слухати клепання коси».
Коли малий Сашко чогось плакав, його втішав прадід Тарас — розповідав про Десну, про трави, про таємничі озера. «А голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили крові. Знали труд і мир, щедроти й добро».
Скрізь, куди 6 не глянули очі хлопця, бачив він рух, неспокій, боротьбу. Усе викликало якісь порівняння, нагадувало давно десь бачене, уявлене й пережите. Доглядали змалечку Сашка аж чотири няньки — його брати Лаврін, Сергій, Василько й Іван. Співали всі, як соловейки, але в один день скосила їх якась хвороба. Ні з чим не можна було порівняти глибину батьківського горя.
Герой-оповідач пише: «Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика і великі розумні сірі очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі кайдани неписьменності і несвободи. . Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив, який був дужий і чистий.
Одне, що в батька було некрасиве, — одяг. Неначе нелюди зухвалі, аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і рванням. «
Одного разу вночі у них у хаті сталися дві події — знайшлася сестричка й померла прабаба Марусина.
Герой-оповідач згадує: «Жили ми в повній гармонії з силами природи. Зимою мерзли, літом смажились на сонці, восени місили грязь, а весною нас заливало водою, і хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя». Одного разу трапилася така повінь, що поліцейський Макар прийшов до батька й звелів їхати своїм єдиним на всю округу човном рятувати людей на Загребеллі. Це було якраз перед Великоднем, і батькові хотілося пошанувати святу паску, та все ж довелося їхати. «Вся загребельська парафія сиділа на стріхах з несвяченими пасками. Сходило сонце. Картина була незвичайна, неначе сон чи казка. Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Весна красна!»
Батько — веселий і дужий, рятуючи людей і худобу, відчував себе героєм-мореплавцем. Між хатами плавав човник з отцем Кирилом, який святив паски. Батюшка не любив Сашкового батька за красу і непокірність, за прикрі його слова так розгнівався, що впав у воду, ледве його витягли. Незважаючи на лихо, реготало все село.
Загинуло з лиця землі це село через півстоліття. Його спалили фашисти за допомогу партизанам.
Косовиця того літа через повінь почалася пізно. Мати спочатку не пускала малого Сашка, боячись за нього. Потім таки погодилась, як зозуля, стояла коло хати, проводжаючи косарів. Так усе життя потім стояла й молилася за сина, щоб не взяли його ні куля, ні шабля, ні наклеп лихий.
Сашко, лежачи на возі, їде у царство трав, річок і таємничих озер. Непомітно засинає, дивлячись на зоряне небо, прокидається вже на Десні. Згадує: «А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і сяє на сонці. Стрибаю я з кручі в пісок до Десни, миюся, п’ю воду. Вода ласкава, солодка. П’ю ще раз, убрівши по коліна і витягнувши шию, як лошак, потім стрибаю на кручу і гайда по сінокосу. І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина. В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба».
Сінокос був гуртовий. При розподілі копиць майже завжди була бійка, бо комусь здавалося, що його обділили. Особливо войовничим був дід.
Малий почув, як заскрипіли плоти на Десні, і поцікавився у батька, хто то пливе. Батько сказав, що то здалека, орловські, руські люди, з Росії. Тоді хлопець запитав, а вони ж хто, хіба не руські? Батько сказав, що ні: «А хто там нас знає. Прості ми люди, синку. Хахли, ті, що хліб обробляють. Сказать би, мужики ми. . Колись козаки, кажуть, були, а зараз тільки званіє зосталось».
Погодою на сінокосі, казали, років півтораста завідувала ворона. Вона все бачила і чула, віщувала дощ. Одного разу батько, розсердившись на птаху за дощ, який вона накаркала, попросив мисливця підстрелити її. Але ворона одразу ж перелетіла на дуб за Десну. Потім повернулася й накаркала такого дощу, що він погноїв усе сіно.
Найкращим косарем був дядько Самійло. Його так і звали — Косар. Хоч і малоосвічений, навіть до хліборобства нездатний, він орудував косою, як добрий маляр пензлем. Він міг би обкосити вені земну кулю, аби трава була добра та хліб і каша.
Єдиним на всю округу мисливцем був дядько Тихін. Але міг вполювати дичину не часто, бо кульгав, зі старовинної рушниці часто відвалювався курок, а то й зовсім забувався вдома. Крім того, стріляв лише качок, на інше рука не піднімалася. Та й диких звірів було мало — заєць, їжак, тхір. Вовки перевелися. А от леви, вважав хлопчик, водилися, хоч і рідко. Якось пливли вони з батьком човном по Десні. Тільки подумав про лева, а той і з’явився. Сказав батькові, той не повірив, а дійсно побачивши звіра, сильно вдарив веслом по воді. Лев рикнув, стрибнув і зник. Уночі хлопчикові було страшно й так жалко лева. Йому «так палко захотілось розвести левів і слонів, щоб було красиво скрізь і не зовсім спокійно». Другого дня виявилося, що лев дійсно втік із клітки під час аварії поїзда під Бахмачем. Але-гуляти йому довелося недовго.
Не можна не згадати й про Пірата, немолодого й поважного пса, який довго жив у них. Якось він загубився на ярмарку у Борзні. Тільки через п’ять тижнів прийшов — зморений, худий. Метрів за сто впав додолу й поповз до господарів, своїм виглядом і голосом виражаючи повноту собачого щастя, чим розчулив усю родину.
Коні водилися в них різні — хитрі, недобрі, перелякані, стурбовані або заворожені. Якось Сашко підслухав їхню розмову про те, що роботи багато, харч поганий, ще й господар б’є, не знаючи, що б’є не їх, а свою недолю.
источник